na_nikolaya-604x270[1]

ГОСПОДУ ВИДНІШЕ, ЯК ПРИВЕСТИ ДУШУ ДО СПАСІННЯ

foto_094Усі, хто в житті стикався із серйозною хворобою дитини, знають на власному досвіді, як хочеться знайти хорошого лікаря. Крім того, віруючі люди розуміють, що лікувати лише тіло — замало.

Про духовну допомогу хворим дітям, а також їхнім батькам ми розмовляли з протоієреєм Влади­славом Доломанським — священнослужителем лікарняного храму на честь Почаївської ікони Божої Матері при Національній дитячій спеціалізованій лікарні «ОХМАТДИТ» у Києві.

— Отче Владиславе, в чому полягають особливості пастирського служіння при дитячій лікарні?

— Першочергове завдання священика — допомогти дитині в боротьбі з недугою. Друге важливе завдання — духовно підтримати батьків. Фізична недуга може бути наслідком духовної недуги, тому необхідно хрестити дитину, якщо вона не хрещена. Якщо дитина хрещена, то дуже важлива сімейна і церковна молитва, сповідь батьків. Бувають випадки, коли в лікарні діти й дорослі вперше причащаються Святих Христових Таїн. Дітям після семи років перед причастям уже необхідна сповідь. Дитина має зрозуміти: в чомусь потрібно себе зупинити, в чомусь стримати, щось виправити. Дітей старшого віку, що мають важкі недуги, та їхніх батьків доводиться переконувати, що хвороба — це випробування, про­йшовши яке дитина буде уважніша до своїх вчинків, добріша, духовно чистіша. Важливе також покаяння батьків. До кожного потрібен свій підхід, тому доводиться в різній формі, максимально м’яко або, навпаки, у твердому повчанні поправляти й напоумлювати батьків.

— Який духовний сенс у дитячих хворобах?

— Одного разу учні запитали Господа про сліпонароджену людину: хто согрішив, він чи батьки його, що сліпим народився? Іісус відповів: ні він не согрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрились на ньому діла Божі (Ін. 9: 2–3). Ці слова вказують на те, що нам не завжди зрозумілі справжня причина і духовний сенс хвороби дитини.

Буває, Господь через хворобу зупиняє підлітка, щоб він, витримавши таке випробування, змінив своє ставлення до життя, прийшов до віри, був щедрий до інших. Пригадую, як 14-річний хлопець, пролежавши три місяці в різних лікарнях, серйозно переглянув свої життєві цінності й усвідомив, що Господь через хворобу позбавив його серйозних пристрастей. І таких прикладів безліч.

А буває інакше. Кілька років тому дев’ятирічна дівчинка лежала у відділенні ВІЛ, вона була хвора на СНІД. Заразили її під час переливання крові. Хвороба руйнувала весь організм, у дівчинки були сильні болі. Найбільше мене вразило, наскільки благоговійно вона сприймала духовні бесіди, сама прагнула сповідатися, причаститися. Під час останньої нашої розмови вона мені сказала слова, повні глибокого змісту: «Думаю, що Бог мене чекає. І я знаю, що мені там буде добре. Я хочу до Бога».

У кожної людини свій життєвий шлях, кожен по-різному приходить до Бога. І лише глибока віра дає розуміння, що Господу видніше, як привести душу до спасіння.

— Хвороба і страждання дитини — горе для батьків, і це, безсумнівно, накладає відбиток на їхнє життя.

— Часто батьки до хвороби дитини, перебуваючи у вирі життєвих подій, задовольняючи щоденні потреби, бувають далекі від духов­ного життя, не дбають про свою душу. Хвороба дитини спонукає їх докорінно переглянути свій спосіб життя, виправити помилки, боротися зі своїми вадами. Деякі люди мені зізнавалися: «Якби зі мною цього не сталося, я б не зупинився у своїх падіннях. Тепер я по-іншому подивився на своє життя, усвідомив, що треба в чомусь чинити по-іншому, у чомусь сказати собі “стоп”».

Однак, навіть якщо батьки воцерковлені, саме по собі благочестиве життя не є неодмінним гарантом здоров’я їхніх дітей. У цьому разі хвороба дитини — випробування твердої віри всієї родини. І воно Промислом Божим попускається тільки
сильним духом

— Що повинні робити батьки в духовному плані, аби допомогти хворій дитині?

— Усі люди різні, не існує єдиного «рецепту» для всіх. Хтось одразу здатний встати на коліна і молитися Богу зі сльозами й покаянням, хтось до цього підходить протягом місяця, хтось — через півроку. Найголов­ніше — пояснювати батькам, що без здорової душі, без здорового внутрішнього стану людина повноцінною бути не може.

Пам’ятаю випадок, коли у відділенні кардіології дитині відмовили в операції на серці. Лікарі сказали, що врятувати дитину не можуть. Мама дівчинки докорінно змінила своє життя, зі сльозами в покаянні молилася в храмі, їздила по монастирях. Минуло вже шість років, зараз дівчинка здорова, живе повноцінним життям.

А трапляється, що невоцерковлені батьки кажуть: «Давайте хоч похрестимо». Тоді я пояснюю їм усю серйозність Таїнства Хрещення, розмовляю з хрещеними. А після Хрещення дуже часто дитина потихеньку одужує.

— Чи співпрацюють з Вами лікарі, і як вони ставляться до Вашого служіння?

— Лікарі ставляться дуже добре, з великою повагою, ніколи не забороняють мені відвідувати відділення, щоб звершити Таїнство Причастя або Хрещення. Велику підтримку нам надає керівництво лікарні, коли ми привозимо святині в наш храм. Усі охочі прикластися до святині — хворі діти, батьки, медперсонал — приходять у храм. Оскільки тяжкохворі не можуть дійти до храму, то складається розклад відвідування святині по відділеннях. Нещодавно привозили чудотворний образ Божої Матері «Призри на смирення» із Введенського монастиря. Є домовленість з Києво-Печерською Лаврою про те, щоб принести в наш храм шапочку преподобного Марка Гробокопателя — буде відслужено молебень з її одяганням на хворих.

— Деякі парафіяни Вашого храму — волонтери. Яку допомогу вони надають дітям?

— Ми тісно співпрацюємо. Волонтери, члени опікунської ради, небайдужі парафіяни допомагають хто чим може — пожертвуваннями, ліками або теплом душі. Волонтери приходять на службу в наш храм, де моляться до певного часу, а потім йдуть у відділення та приводять дітей у храм на Причастя. Вони також проводять із дітьми заняття: малюють, створюють вироби, готують театралізовані вистави, свята в різних відділеннях. Спільно з волонтерами ми возили охочих дітей до принесених в Україну святинь та реліквій — мощей Георгія Побідоносця, дарів волхвів. Нещодавно відвідали монастир в урочищі Церковщина.

Кожен, хто хоче послужити хворим дітям, знаходить для себе форму такої допомоги. Наприклад, одна жінка багато років приїжджає після роботи, бере малюків і просто катає їх навколо лікарні на своїй машині. Для дітей це радість, пригода, подія…

 Бесіду вела Тетяна Гончаренко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.