ДУША СПОВНЮЄТЬСЯ ТЕПЛОМ

Ми відвідали дітей у пси­хіатричній лікарні. Всупереч побоюванням, з ними було легко спілкуватися, і вони дуже старалися. Особливо мені сподобалося спостерігати як Віталик і Вася розфарбовували квіти. Хлопці акуратно замальовували, не виходячи за лінії, вдало підбираючи кольори. Але після спілкуван­­ня залишився певний тягар на душі. Ймовірно, передалося відчуття тієї скорботи, яку вони терплять. У дитячому будинку, на подив, контакт з дітьми знайти було легко. Просто підходиш і запитуєш: «Як тебе звати?», а у відповідь говориш своє ім’я. Дитина посміхається, душа сповнюється теплом.

Потім на яскравих аркушах паперу ми обводили руки фломастером, писали ім’я і на кожному «пальчику» записували побажання тій людині, чия рука була зображена. Було дуже приємно, що дитина побажала мені наснаги.
Діти дуже розвинені. Такий висновок я зробив після того, як ми виконали одну вправу, суть якої полягала в тому, щоб на аркуші паперу знаходити розкидані цифри від 1 до 90. З цим завданням вони впоралися на диво швидко. Десь на середині вправи я вже вибився з сил (все-таки на 15 волонтерів — 70 дітей). Але пішов умився, і невдовзі відкрилося друге дихання. Ближче до завершення було таке піднесення, що хотілося стрибати.
Потім був грандіозний конкурс тортів, де діти, виявляючи власну фантазію, виготовляли кулінарні витвори мистецтва. На круглій заготовці для торта, змащеній звареним згущеним молоком або варенням, з найрізноманітніших інгредієнтів (родзинки, горіхи, насіння, цукати тощо) створювалися картини. Атмосфера була украй напруженою. Діти з головою поринули у процес. Їм дійсно сподобалося творити!
Ефект, викликаний нашим відвідуванням, здивував вихователів дитячого будинку. Вони помітили, що діти просто сяють від радості. Так Господь влаштував.
Коли ми від’їжджали, діти бігли за маршруткою і махали нам вслід.
* * *
Сівши в маршрутку, через годину з лишком були вже в Рівному. Тут ми здійснили екскурсію містом. Побували в кафедральному храмі, що розташований у підвальному приміщенні великого собору, захопленого розкольниками. У цей час сестри з рівненського братства готували трапезу. На зустрічі ми обговорили проблеми професійного вигорання. У наших рівненських колег унікальний досвід. Починали вони «з нуля». Приїжджали до Києва для вивчення особливостей роботи в дитячому будинку. Постійно консультувалися. Зараз відвідують інтернат за 50 кілометрів від Рівного. Важко, але вони справляються. Тут молодь серйозна. Потім батюшка, отець Димитрій, відвіз нас на вокзал. Добралися додому добре. Поїздка вдалася на славу.
Хочу сказати велике спасибі усім тим молодим людям з Луцька та Рівного, які нас зустрічали. Глибоко вразила їхня привітність, щирість, дружелюбність. З найтеплішими почуттями в душі я повернувся додому. Мета поїздки була досягнута: познайомилися, поспілкувалися, попрацювали, обмінялися досвідом. Що буде далі — час покаже. Слава Богу за все!

Ігор Сичов,
волонтерський рух
«Молодість небайдужа»

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.