ДРУГ САМОВИДЦІВ ХРИСТА. Святитель Полікарп, єпископ Смирнський (день пам’яті — 8 березня за н. ст.)

«Як керманичам потрібні вітри або тим, хто потрапив у бурю, — пристань, так теперішньому часу потрібен ти, для того щоб досягти Бога». Ці проникливі слова були присвячені святителю II ст. — Полікарпу, єпископу Смирнському. Їхній автор — священномученик Ігнатій Богоносець. Вирушаючи до Рима для прийняття мученицького вінця через розтерзання дикими звірами, цей святий чоловік вирішив звернутися до Полікарпа зі словами визнання і поваги його заслуг і чеснот.

Святитель народився близько 80 р., жив у малоазійському місті Смирна. Коли Полікарп залишився сиротою, Ангел Божий явився благочестивій вдові на ім’я Калліста і велів їй узяти на себе турботи з виховання хлопчика. Коли померла і вона, праведник роздав свій маєток і присвятив себе догляду за хворими й немічними людьми. Незабаром про Полікарпа дізнався Смирнський єпископ Вукол, який наблизив його до себе і висвятив на диякона, давши послух проповідувати у храмі Слово Боже. У той час ще був живий улюблений учень Христа  —  апостол Іоанн Богослов. Праведник став найближчим помічником апостола Любові в його місіонерських поїздках. Відчуваючи наближення смерті, єпископ Вукол висвятив Полікарпа на священика, заповівши своїй пастві обрати його на Смирнську кафедру. Волю покійного єпископа було виконано. Під час архієрейської хіротонії Полікарп сподобився явлення Господа Іісуса Христа. Святитель користувався великою любов’ю пастви і священства і ніс свій послух з апостольською ревністю. Серед учнів святого пастиря був і священномученик Іриней Ліонський. Він залишив невеликий, але дуже цінний опис Полікарпа, що зберігся у «Церковній Історії» Євсевія Кесарійського. Згідно з Іринеєм, святитель спілкувався з декількома свідками проповіді Христа на землі й насамперед з Іоанном. У своїх бесідах він згадував і переповідав їхні слова про Господа, Його вчення і чудеса. Якщо ж Полікарп чув щось чуже духу Христової проповіді, то загороджував свій слух і виявляв обурення звичною приказкою: «Боже Благий! До якого часу Ти допустив мене дожити».
У 161 р. на римський престол вступив імператор Марк Аврелій Антонін. За його правління було розпочато найжорстокіше гоніння на християн. Язичники не втратили нагоди, щоб поквитатися з «отцем усіх християн» і «спокусником усієї Азії» Полікарпом. Місцевий правитель дав вказівку розшукати ненависного єпископа, який на наполегливе прохання віруючих перебував в одному із передмість Смирни. Коли солдати прийшли заарештувати його, то праведник наказав нагодувати їх, а сам почав молитися, готуючись до мученицького подвигу. На суді Полікарп твердо сповідав віру в Христа і був засуджений на спалення. Перед тим як запалити вогонь, кати хотіли прибити мученика до стовпа, але святитель сказав їм, що не зійде з багаття, і ті відступили. Полум’я оточило, але не торкнулося святого, зімкнувшись у повітрі над його головою. Бачачи, що вогонь не шкодить святому, натовп язичників і юдеїв став вимагати, щоб він був убитий мечем. Полікарпу було нанесено смертельну рану, причому крові з неї витекло так багато, що полум’я згасло. Язичники вгамувалися тільки тоді, коли тіло святого було повністю спалено. Смирнські християни з благоговінням поховали чесні останки свого улюбленого єпископа і свято шанували його пам’ять.
За життя святитель написав декілька послань до пастви і листів до різних осіб. До нас дійшло одне з таких послань, адресоване до Филипійців.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.