ДОВЖЕНКОВИМИ СТЕЖКАМИ

Невимовною красою приваблює до себе церква на честь Різдва Богородиці та святих первоверховних апостолів Петра і Павла, що у с. Загребеллі.
Це і є той храм, про який з любов’ю та співчуттям писав наш славетний земляк, всесвітньо відомий геній кіномистецтва й літератури Олександр Петрович Довженко у кіноповісті «Зачарована Десна».

«КОЛИ РЯТУВАЛИ МИ З БАТЬКОМ ЛЮДЕЙ НА ВЕЛИКДЕНЬ…»
На юну долю майбутнього митця випала благородна робота — разом із батьком припливти сюди у великому, «на всю губернію», човні й рятувати людей під час весняної повені на Великдень.
«Вода дійшла до церкви, до самих царських врат. Затонуло все село», — згадує О. П.  Довженко про свій «дошкільний героїзм», коли допомагав людям, які сиділи на стріхах із приготованими для освячення пасками. Осяяні ранковим сонцем і підбадьорені піснеспівом священика та причту, які у маленькому човні плавали поміж затопленими оселями, «підтримуючи моральний дух парафії».
З величезною художньою силою невичерпного таланту Олександр Довженко зобразив велич свята Воскресіння Христового, якому раділи, незважаючи на стихійне лихо, і люди, і сама природа: «Сходило сонце. Картина була незвичайна, неначе сон чи казка… Весна красна…».
Цей світ дитячих захоплень, цю чистоту він носив у своєму серці все життя. «Сідаймо ще раз у вербові човни, прошу вас, — писав на схилі літ, згадуючи велич рідного Наддесення. — Візьмемо весла ясенові і вернімося ще раз на Десну, на веселі води того року, коли рятували ми з батьком людей на Великдень».
Глибоке почуття шани до Довженкової спадщини знайшло свій вияв у президентському Указі «Про відзначення 120-річчя з дня народження Олександра Довженка». У цьому документі вказана чітка програма дій щодо підготовки і достойного вшанування пам’яті видатного українського письменника, класика світового кінематографа.
І ми, пройшовши Довженковими стежками й побувавши в описаних ним місцях та дорогій святині, ділимося враженнями, що їх відчули у своїх серцях і душах.
НА ПРЕСТОЛЬНОМУ СВЯТІ
У день святих первоверховних апостолів Петра і Павла тут все особливо вражало своєю урочистістю і чудесами. Прибули до храму Божого не тільки загреб­ляни: було чимало людей із навколишніх сіл.
«Спаси, Господи, люди Твоя и благослови достояние Твое…» — підійшовши до церк­ви, почули мелодійні голоси хору.
Набравши у свої посудини освяченої джерельної води, окрилені чудовим церковним піснеспівом, ми піднялися високими східцями й опинилися в древньому храмі. Про те, що храм цей старовинний, засвідчують літописи. Як зазначено в «Додатку до Чернігівських Єпархіальних вістей», метрики велися з 1721 р., а священик, який ще раніше звершував служби, «відомий за грамотою 1657 р.».
Нова дерев’яна церква споруджена в 1870 р. Старожили ще пам’ятали капличку — це верхня частина купола поперед­ньої церкви.
У книзі «Чернігівщина. Енциклопедичний довідник» (К., 1990), на с. 765, по Сосницькому району серед пам’яток архітектури зазначено: «Різдва Богородиці церква в Загребеллі (1870)». В іншому документі вказано: «У церкві є три чудотворні ікони».
Ще при вході в храм ми почули, що три дні тому на іконостасі почав мироточити образ Пресвятої Богородиці.
Людей у церкві було багато. Здаля вдивляємося в ікону Божої Матері. При світлі панікадила бачимо краплі й ледь помітні блискучі сріблясті струмочки.
У газеті «Вісті Сосниччини» від 14 липня цього року надруковано повідомлення під заголовком «Прояв Божої благодаті» за підписом Валентини Трейтяченко. «Миро схоже на краплини дощу», — зазначає автор. І це дійсно так.
Після Божественної літургії та акафіста настоятель храму протоієрей Віталій Шульга виголосив проповідь, під час якої розповів про згадане вище чудо. Люди по черзі підходили і прикладалися до мироточивої ікони, благаючи Божу Матір подати душевне й тілесне зцілення. Усім роздавали стрічки з хустини, якою батюшка протирав ікону, вбираючи з неї миро.
Ми також були свідками ще одного чуда: мироточила ікона святителя Феодосія Чернігівського.
Після богослужіння був щедрий святковий обід на спеціально встановлених біля церкви столах. Чимало з приготовленого залишилося, тож батюшка роздавав гостинці людям, щоб почастували домашніх та сусідів, які не змогли прийти.
У згаданій кіноповісті Олександра Довженка є й такі рядки:
«Коли тихого вечора, десь перед Петром і Павлом, починав наш батько клепати косу під хатою в саду, ото й була для мене найчарівніша музика. Я любив її так, і так жадав, як хіба Ангели жадають церковного хору на Паску». Чому написано, що «перед Петром і Павлом»? Саме після цього свята починалася косовиця придеснянських луків.
ВІДРОДЖЕННЯ
У храмовий день не можна було не звернути уваги, що біля церкви не стояли, як це іноді буває, автомашини: доїхати сюди важко.
З цього приводу варто навести зміст одного рішення.
Ще тоді, коли сосницька громада піклувалась про відкриття у райцентрі храму на честь Покрову Пресвятої Богородиці, люди писали в різні інстанції. З виконкому районної ради дістали таку відповідь: «Про заяву віруючих смт Сосниця. Розглянувши заяву віруючих смт Сосниця про реєстрацію православного релігійного об’єднання в селищі й про передачу їм для богослужінь колишнього культового бу­дин­ку, ви­кон­ком районної Ради народних депутатів вважає: передавати його віруючим для проведення богослужінь недоцільно у зв’язку з тим, що приміщення старе, збудоване в 1724 р., потребує капітального ремонту. Для проведення робіт з його відновлення треба понад 300 тис. рублів.
Віруючі мають можливість задовольнити свої релігійні потреби в найближчій церкві с. Загребелля, що розташоване від смт Сосниця на відстані 5 км, і в перспективі тут планується будівництво дороги з твердим покриттям».
Далі йдеться: «1. Вважати недоцільним реєстрацію православного релігійного об’єднання у смт Сосниця, оскільки віруючі мають можливість задовольнити свої релігійні потреби в церкві с. Загребелля.
2. Відмовити в клопотанні віруючих про передачу колишнього культового будинку у смт Сосниця.
3. Просити виконком обласної Ради народних депутатів підтримати це рішення перед відповідними органами».
Відповідь надійшла на адресу Марії Макарівни Дронової, від імені якої надсилалися листи.
Та попри все, завдяки наполег­ливому клопотанню сосничан, 1989 р. церква на честь Покрову Пресвятої Богородиці була відкрита. Тепер, милістю Божою, завершується її відродження.
…Вечірній телефонний дзвінок. Говорила Марія Макарівна Дронова. Вона розповіла, що з інтересом прочитала в районній газеті розповідь про явлення чудотворної ікони святої великомучениці Параскеви, заодно згадала, що переносили ікону із загребельської церкви в сосницьку під її керівництвом (тоді із Загребелля у Покровську церкву перенесли 40 ікон). Передавала ікони староста церкви Ганна Степанівна Адаменко. «Мені ж, — сказала Марія Макарівна, — допомагали Ганна Іванівна Волощук, Валентина Макарівна Пархоменко, Ганна Семенівна Кобицька». Виносили ікони з підвалу, де вони зберігалися від часу, коли церкву закривали. Ікона святої Параскеви була в церкві. І її перенесли згадані в газеті малоустенські благодійниці.
Ще співрозмовниця просила неодмінно написати про тих людей, які активно допомагали у підготовці храму до проведення в ньому богослужінь. Це Петро Іванович Нирковський, Георгій Сидорович Довженко, брати Іван Григорович і Сергій Григорович Кузьменки, Олександр Іванович Кобицький, Марія Овсіївна Номеровська, Андрій Панасович Степаненко, Катерина Іванівна Жукоцька та багато інших, хто, не рахуючись із часом, впорядковував і храм, і його територію. А Наталія Федорівна Решодько не тільки допомагала писати звернення, а й їздила до Києва з проханням до ігумені Покровського монастиря допомогти сосницькій церкві необхідними богослужбовими книгами та начинням для проведення богослужінь. Привезли Євангеліє, Апостол, Мінеї, акафісти, Житія святих, облачення для священика.
А щодо зазначеної у вищезгаданому рішенні п’яти­кілометрової дороги, то, очевидно, малося на увазі збудувати її від Сосниці до самої церкви. Загребляни ж просять спорудити дорогу хоча б від гори до церкви — це менше кілометра, а насамперед зробити місток через озеро Ковбань та кладки через річку Убідь, що потрібні і для загреблян, і для сосничан.
ЗГАДАЙМО І СКИДАНОВУ СОСНУ
У вересні 1992 р., з нагоди 1000-річчя Сосниці та у зв’язку з увічненням одного з найвідоміших її героїв — захисника українського народу козацького полковника Якова Карповича Скидана (сина гетьмана запорізьких нереєстрових козаків Карпа Павловича Скидана), на місці страти героя встановлено хрест-пам’ятник та посаджено молоді сосни, як символ невмирущості козацької слави.
Століттями передавалися із вуст в уста сказання про те, як з наказу польського короля Яна Казимира полковник прийняв жахливу кару: його прив’язали до сосни, яку разом із ним підпалили. Відтоді цю місцевість називали Скиданове поле, а недогоріле дерево — Скидановою сосною.
Дослідники стверджують, що Яків Скидан — прототип гоголівського Тараса Бульби, про якого написав кіносценарій Олександр Довженко.
Нещодавні гості зі Львова Василь і Лариса Яремій (дівоче прізвище Лариси — Гоголь) приїхали шукати коренів своїх предків на прізвище Гоголь. Привезли цінні документи і фотографії, що підтверджують спорідненість із великим письменником. Місцевий благочинний допоміг знайти людей, які пам’ятають, що в Сосниці на Замості жила родина Гоголів. Отже, можливо, Микола Васильович Гоголь гостював у своїх родичів у Сосниці і знав про описану згодом подію.
Напередодні престольного свята могилу народного героя Скидана прикрасили квітами, на хрест-пам’ятник поставили ікону та наділи новий рушник.
Є думка загребельську церкву і хрест-пам’ятник на честь козацького полковника включити в маршрут екскурсій для шанувальників світлої пам’яті Олександра Петровича Довженка.
Парафіяни загребельської церкви та гості свята
Фото Віктора Шевченка, 
Інеси Фтомової

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.