ДОПОМОГТИ ВИПРОБОВУВАНИМ

Про особистісний вибір чернечого й пастирського шляху, про духовну освіту, про те, що відрізняє її від світської, а також про критерії оцінки освіченості людини — в інтерв’ю архімандрита Маркела (Павука), проректора Київської духовної академії і семінарії з виховної роботи.

— Отець Маркел, що таке духовна освіта? Чим вона відрізняється від світської?
— У кожної людини, крім тіла, яке ми можемо відчувати, є невидима, безпосередньо невиявна за допомогою п’яти органів чуття, душа. Але крім тіла і душі у людини є ще те, що відрізняє її від тварин, — дух, який ріднить її з Богом, бо «Бог є Дух» (Ін. 4: 24). Оскільки душа людини, через свою егоцентричність, схильна впадати в надмірну чуттєвість і пристрасність, дух часто залишається знехтуваним, завмирає. Людина може залишатися міцною фізично, розвиненою душевно та інтелектуально, але бути нещасною, бо в неї немає найголовнішого — духу і натхнення, що виникає від нього. Так ось: духовна освіта покликана відновити порушене духовне життя людини, надихнути на боротьбу з гріхом і з пристрастями та навчити дарувати любов і радість іншим людям — не тільки друзям, але й ворогам.
У світської освіти завдання більш приземлені — наприклад, розвинути інтелект, щоб людина через осягнення законів цього світу могла успішно в ньому влаштуватися, зробити кар’єру. Духовна освіта теж має одним із завдань розвиток людського інтелекту, однак воно підпорядковане більш високій меті — служінню Богу і людям. Є стародавня приказка: «Освічена людина не та, яка багато знає, а та, яка багато добра творить». Початковий сенс освіти полягав у формуванні людини за образом і подобою Божою. Це твердження може здатися дивним тим людям, яким Бог не потрібен, які й без Бога вважають себе цілком самодостатніми, які, по суті, уявили себе нехай маленькими, але богами…
— Якщо людина — це образ і подоба Творця, навіщо ж потрібна духовна освіта?
— Так, людина первісно, як сказано на самому початку Біблії, створена за образом Божим, але вона не змогла зберегти цей безцінний дар святості. Як пише псалмоспівець Давид, людина, будучи наділеною такою великою честю, через своє гріхопадіння уподібнилася нерозумній худобі. Тепер перед кожною людиною стоїть завдання очистити образ. Якщо вона до цього не прагне, а вся віддається пристрасті й чуттєвості, то губить не тільки себе, але й інших людей. Усі людські сварки, глобальні війни та катаклізми — це наслідок відмови людини боротися із самою собою заради відновлення в собі образу Божого.
— Як можна визначити результат духовної освіти? Чи означає отримання документа про закінчення семінарії, наприклад, що людина духовно освічена?
— Справді духовно освічена людина, як пише святитель Ігнатій (Брянчанінов), визначається по тому, на­скіль­ки вона відчуває свою негідність, свою гріховність. Навіть давній філософ, який навряд чи знав, що таке смирення, однак, говорив: «Я знаю, що я нічого не знаю». Наявність диплома про духовну освіту не може гарантувати духовну зрілість. Тому підтвердження — дуже поширене нині так зване «молодостарецтво», ревнощі не по розуму в боротьбі з кодами та іншими символами глобалізації і ще чимало прикладів духовної незрілості. Щоб протистояти апостасії, позбавленим індивідуальності глобалізаційним процесам, необхідно, в першу чергу, боротися зі своєю недосконалістю. Саме з метою набуття досвідченості в невидимій духовній боротьбі святі аскети йшли в пустелі та монастирі. Вони добре пам’ятали слова апостола, що тільки досвідчений може допомогти тим, хто спокушається.
— Які предмети важливі в духовній освіті й чому?
— Одним із найважливіших предметів у духовній освіті є аскетика, що вчить, як боротися із пристрастями, як відновити у собі образ Божий. Але на перше місце правильніше буде поставити такий предмет, як Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Без ґрунтовного знання Біблії неможливо зрозуміти, навіщо потрібні аскетичні подвиги. А правильному мисленню в духовній освіті вчить догматичне богослов’я.
— Як особисто Ви вирішили піти чернечим і пастирським шляхом?
— Вірю, що вибір чернечого і пастирського служіння людина здійснює не сама по собі, а за покликанням Бога. І найчастіше Господь обирає Собі на служіння не найсильніших. «Сила Божа в немочі звершується». Це певним чином підтверджує і мій особистий досвід. Я нічим особливо не виділявся серед однолітків, хіба що надмірною сором’язливістю, старанністю у навчанні… Галасливих компаній і веселощів не любив. Недалеко від батьківського будинку стоїть дерев’яний храм, який за радянських часів не закривався і в якому постійно звершувалися богослужіння. Туди щонеділі водила мене рідна бабуся, півча церковного хору. Дідуся, колишнього фронтовика, я запам’ятав, як він незмінно стоїть із молитвословом перед іконою вранці та ввечері, читає молитви, акафісти. Також старанно відвідували храм батько і мати, які прагнули прищепити мені любов до богослужіння. Єдине, чого, мабуть, за безбожних радянських часів не вистачало, так це живої проповіді у храмі. Священиків майже щороку, а то й частіше, міняли, щоб до них не звикав народ; їм, вочевидь, забороняли виголошувати проповіді на теми, зрозумілі й доступні парафіянам. Може, це якоюсь мірою вплинуло на те, що я не зміг одразу чітко визначитися з вибором життєвого шляху. Спочатку захопився психологією, щоб досконально вивчити людську душу. Потім вступив до медичного училища. Лише в армії остаточно усвідомив своє покликання і став посилено готуватися до вступу в семінарію. У семінарії я тільки переконався в правильності вибору.
Поступово я перейнявся особливою любов’ю до лаврського чернецтва. Завжди прагнув потрапити на більш, як мені здавалося, живі монастирські служби. Мені дуже подобалися проповіді намісника та братії монастиря. А по закінченні академії я опинився в далекому холодному Сибіру, в стародавньому Тобольську. Тут я викладав, незабаром прийняв чернецтво і був висвячений у священний сан. Чому? Навіщо? Тому, що в моєму сприйнятті монахи — найбільш вільні люди. Вони нічим не зв’язані, а тому можуть дозволити собі бути завжди спокійними, невимушеними і незалежними. Хоча, як я сказав спочатку, до чернецтва Господь закликає не найсильніших, а немічних, у Церкві ж вони, сповнюючись невидимою благодатною силою Божою, стають своєрідним православним «спецназом».
— Які критерії оцінки «духовної освіченості» з точки зору викладача?
— При оцінці знань неможливо водночас оцінити міру духовної освіченості студента. У цьому може розібратися лише досвідчений духівник або старець. Тому на іспиті оцінка виставляється не за духовність, а за засвоєння необхідного обсягу знань. Але всі викладачі постійно нагадують студентам, що знання без відповідного аскетичного життя не мають жодної ціни. Вони навіть можуть завдати шкоди людині, возвеличуючи її у власних очах. Усі єресі, розколи та секти, захоплення безбожними ідеями — сумний приклад такого розриву між духовною та інтелектуальною освітою. В ідеалі духовне зростання повинно поєднуватися з інтелектуальним вдосконаленням. Проте таких випадків не так уже й багато. Ті, кому це вдається, дуже затребувані в Церкві.
Бесіду вів В’ячеслав Дарпінянц

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.