ДОБРИЙ ПАСТИР СИБІРСЬКОЇ ЗЕМЛІ. Святитель Софроній, єпископ Іркутський (день пам’яті — 13 липня за н. ст.)

Народившись на Чернігівській землі, своє дитинство праведник провів у містечку Березань Полтавської губернії. Згодом юнак вирушив опановувати богословську науку в Київ. (Тоді в Київській духовній академії також навчалися два майбутні стовпи Православ’я — святителі Іоасаф Білгородський і Павел Тобольський.) Закінчивши навчання, Стефан Кристалевський (таким було мирське ім’я майбутнього святителя) в 1730 р. прийняв чернецтво з ім’ям Софроній у Красногорському Преображенському монастирі.

У ніч після постригу він перебував у Покровському храмі обителі. Тоді ж праведник почув голос, який передрік його майбутнє служіння: «Коли будеш єпископом, побудуй храм на честь Усіх святих». Уже за два роки, в 1732 р., святий прийняв сан ієродиякона, а потім — ієромонаха. Хіротонії відбулися в Софійському соборі Києва. Деякий час Софроній ніс послух економа в архієрейському домі Переяславського владики, а 1735 р. був відправлений у Санкт-Петербург, де два роки виконував доручення архієрея. На благочестивого ієромонаха звернули увагу і прийняли в число братії Олександро-Невського монастиря. У 1746 р. майбутній святитель став намісником обителі й ніс цей послух понад сім років. Собі в помічники він запросив свого земляка і друга ієромонаха Синесія. За цей час отець Софроній приділяв особливу увагу благоустрою монастиря, організації навчального процесу в місцевій семінарії та комплектації її бібліотеки.

У 1747 р. найбільша за територією Іркутська єпархія осиротіла. Шість років кафедра не мала архієрея. Нарешті 1753 р. указом імператриці Єлизавети Петрівни на Іркутську кафедру було призначено ієромонаха Софронія. Того ж року в Успенському соборі Московського Кремля праведник прийняв архієрейський сан із титулом єпископа Іркутського і Нерчинського. Святителю випало непросте служіння. Перш ніж вирушити в дорогу, владика Софроній поїхав у Київ, аби попросити благословення біля мощей Києво-Печерських угодників. Водночас праведник став шукати собі освічених і духовно досвідчених співробітників для майбутнього подвигу. В 1754 р. святитель прибув у Іркутськ. Дуже скоро він взявся за перетворення: призначив намісниками місцевих обителей людей з великим життєвим і духовним досвідом, зобов’язав місцеве священство навчати своїх дітей Часослова, Псалтиря, паламарської справи. Владика особливо багато часу приділяв освіті місцевого населення, моральному піднесенню пастви, благоговійному служінню священства, повсюди впроваджував уставне богослужіння. 
Своєму другу, ієромонаху Синесію, праведник благословив нести послух архімандрита Вознесенського монастиря, де той прослужив останні 33 роки свого життя. Нам також відомі й деякі особисті подвиги святителя Софронія. Більшу частину ночі він проводив у молитві, спав на підлозі, їжу вживав найпростішу. У зв’язку з погіршенням здоров’я владика звернувся до Синоду за благословенням піти на спокій. 
Але з відповіддю зволікали. У 1771 р., на другий день Світлої седмиці, Божий угодник помер. Так склалося, що його останки не поховали одразу: шість місяців тіло перебувало у Казанському приділі Богоявленського собору Іркутська. За увесь цей час останки не подали ознак тління, що стало початком шанування єпископа Софронія як святого. Нетлінні мощі праведника було оглянуто Священноначалієм 1874 р. А на Помісному Соборі 1918 р. Іркутського владику було канонізовано.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.