«ДО» І «ПІСЛЯ» ХРИСТА. Проповідь на апостольське читання 4-ї Неділі після П’ятидесятниці (Рим. 6: 18–23)

Кожна віруюча людина, люблячи Святе Письмо, добре знає священну радість тих світлих моментів, коли Господь торкається серця, і якась нова краса раптом відкривається у давно знайомих текстах Біблії. У ці благословенні хвилини звичні слова оживають, розквітають різними смисловими відтінками, і трудівник отримує гідну винагороду, занурюючись у глибину багатства і премудрості і розуму Божого (Рим. 11: 33).

Але не менше, а можливо й більше значення мають ті миті, коли погляд затримується на рядках, що вже стали частиною скарбниці особистого досвіду. Це те, що вже колись було пережито, осмислено, перевірено, доведено самим життям. Такі місця Святого Письма змушують зупинитися, згадати минуле і прославити Бога за Його незбагненну милість і незліченні дари. З кожним роком скарбничка таких місць Святого Письма, пережитих на досвіді, має поповнюватися все більше й більше. Євангеліє, пройдене життям, й утворює з часом духовний досвід життя у Христі, що спонукає нас дякувати Богу за все — і за перемоги, і за поразки.

Думається, що нинішнє апостольське читання для кожної церковної людини якраз і є саме такою, якоюсь мірою пройденою ділянкою внутрішнього шляху. Адже Павел говорить сьогодні про два стани, що всім нам, які прийшли в Церкву, вже мають бути знайомі.
Перший стан — перед наверненням до Христа. Коли ви були рабами гріха, тоді були вільні від праведності. Який же плід ви мали тоді? Такі діла, яких тепер самі соромитесь, бо кінець їхній смерть (Рим. 6: 20–21). Як точно сказано! Думаю, що мало серед нас таких щасливців, брати й сестри, яких з дитинства водили за ручку в храм, наставляли у вірі та благочесті. Зазвичай, шлях сучасної людини в Церкву пролягає через терни гріха, помилок, духовних метань. Та й народившись у віруючій родині, мало хто уникає періоду полонення світом з його похіттю плоті, похіттю очей і гордістю житейською (пор.: 1 Ін. 2: 16). Сьогодні людина, яка приходить у Церкву, в духовному відношенні є неначе скинутою зі швабри ганчіркою, якою вимили три поверху гуртожитку. Вона встигає увібрати найрізноманітніший гріховний бруд і надихатися смородом усіляких хибних вчень. Тому, на жаль, рідко хто із сучасних віруючих не має досвідного пізнання слів апостола: діла, яких тепер самі соромитесь, бо кінець їхній смерть. Ми знаємо ці справи і пам’ятаємо цей смак смерті. Більше того, в нас і зараз ще може залишатися невикорінена любов до таких справ, любов до гріха.
Про новий же стан, про життя у Христі Павел пише так: звільнившись від гріха, ви стали рабами праведності. Кажу за людським міркуванням задля немочі плоті вашої. Як віддавали ви члени ваші в раби нечистоті і беззаконню для діл беззаконних, так нині представте члени ваші в раби праведності для діл святих. (Рим. 6: 18–19). На перший погляд, трохи дивні слова. Хіба можна служити Богу так само, як дияволу? Та й хіба є рабством відносини християнина з Богом? Але Павел тут же говорить про умовність цієї думки: кажу за людським міркуванням; тобто, висловлюючись так, я пристосовуюся до читача, тлумачу так, щоб він зрозумів. Задля немочі плоті вашої, — знаючи про те, що в членах наших живе інший закон, що протиборствує законові розуму (Рим. 7: 23); плотські пристрасті, що підштовхують людину до гріха.
Смисл Павлових слів трохи перегукується із думкою з євангельської притчі про неправедного домоправителя. Сини віку цього розумніші від синів світу в роді своїм, — каже Спаситель (Лк. 16: 8), закликаючи нас виявляти принаймні не меншу старанність у духовному житті, ніж «сини віку цього» в турботі про матеріальне. Таку ідею розвиває Церква, пропонуючи нам у ранкових молитвах такі рядки: «Сподоби мя, Господи, ныне возлюбити Тя, якоже возлюбих иногда той самый грех; и паки поработати Тебе без лености тощно, якоже поработах прежде сатане льстивому» (восьма молитва). Як ми бачимо, Господь і Церква Його такими прикладами показують нам, що будь-яка подія, нехай навіть і негативна, але корисно витлумачена, може послужити поштовхом для християнського подвигу. Неправедний домоправитель шахраював, щоб мати благодійників — нам ставиться у приклад його старанність, яку ми повинні перенести на справи праведності. До зустрічі з Христом ми були рабами гріха — що ж, принаймні з такою ж постійністю (якщо більшої поки немає) потрібно служити і Богу.
Однак Церква робить тут важливе уточнення. У Біблії до слів звільнившись від гріха, ви стали рабами праведності даються паралельні місця для правильного осмислення тексту. Це Ін. 8: 32: і  пізнаєте істину, і істина визволить вас; і Гал. 5: 1: отже, стійте у свободі, яку дарував нам Христос і не підпадайте знову під ярмо рабства. Цими словами Церква стверджує дивовижну антиномію: рабство Богу дає людині справжню внутрішню свободу й пізнання істини. Стійте у свободі і ви стали рабами праведності — це вказівка на один і той самий стан. Ця парадоксальна істина є нездоланною перешкодою для розуму, але пізнається серцем.
В останніх словах нинішнього читання Павел підсумовує свою думку: бо відплата за гріх — смерть, а дар Божий — життя вічне у Христі Іісусі, Господі нашому (Рим. 6: 23). Зверніть увагу, як відрізняються формулювання. Де йдеться про гріх, там вживається суха, безжиттєва, юридична термінологія: відплата за гріх — смерть. Точний переклад цього фрагмента з давньогрецької сучасною українською мовою звучатиме трохи інакше: «зарплата гріха — смерть». Інакше кажучи, гріх тут представлено могутнім володарем, що виплачує платню своїм підданим. І ця платня, чи зарплата, — смерть.
Доречно сказати, що саме поняття гріха (боротьбі з яким присвячені, по суті, всі Павлові послання) нині забуте навіть і в християнських країнах. Спробуйте сьогодні десь на роботі, в колективі всерйоз вимовити це слово: гріх. Реакція буде або здивована, неначе прозвучало щось непристойне, або лукаво-глузлива (що це, мовляв, за архаїзм). При цьому всі хрещені, ніхто не вважає себе безбожником, і майже всі носять натільні хрести.
Хтозна, можливо головна перемога диявола над світом якраз у тому й полягає, що йому вдалося фактично вигнати з людської свідомості поняття гріха. Адже якщо ворог стає невидимий, війна неможлива.
Але ось і друга частина заключного висновку апостола: …а дар Божий — життя вічне у Христі Іісусі, Господі нашому. Яка різниця між початком і кінцем речення! Там — «зарплата», а тут — дар Божий; там — смерть, а тут — життя вічне у Христі Іісусі, Господі нашому. Якою любов’ю і теплотою віє від останніх слів! Коротенька фраза, але скільки глибини. Життя гідне іменуватися «життям», тільки якщо воно — вічне. Бо якщо життя закінчується смертю, то це не життя, а короткочасний обман. Вічне життя можливе лише у Христі Іісусі, Господі нашому, тобто за умови перебування в Ньому, участі в Його житті. Один Бог має життя в Самому Собі. Наше існування — маленький струмочок, який живиться з океану Божественного життя. Жити у Христі Іісусі, Господі нашому — це означає визнавати в Іісусі Христа (що означає «Месія» — Той Посланець Божий, на Якого чекали всі народи, а насамперед євреї), а також сповідувати Його Господом, тобто Владикою усього світу. Причому Він — Господь «наш», не тільки «мій» чи «твій». Тут ми бачимо пряму вказівку на Церкву Христову, в якій ми вже молимося не тільки про себе, але звертаємося до Бога як члени одного Тіла, як учасники однієї духовної сім’ї, кажучи Йому: Отче наш, Господь наш. І в цій церковній єдності наше вічне життя отримує остаточну глибину й повноту — у можливості любити і бути любимими.
І все це, брати й сестри, дар Божий. «Пекло, — казав один богослов, — завжди заслужене, небо — ніколи!» Життя вічне неможливо заробити, як і неможливо заробити, наприклад, справжню любов. Можна принести хоч усі царства землі до ніг коханої, але якщо в її серці немає любові, все марно. Як і справжня любов, так і життя вічне даються з Неба. Але як і в любові, так і в житті вічному необхідна праця над самим собою. І в цьому й полягає радість — хоч спасіння подароване мені, але воно все ж і моє, бо й я потрудився над ним.
Отже, про два стани душі говорить сьогодні Павел — свободу від праведності та свободу від гріха. Разом співіснувати вони не можуть — потрібно вибирати. Якщо ми в Церкві, ми вже зробили свій вибір — тепер час праці, щоб здобути плодів. Нехай же примножить у нас Христос працьовитість і ревність до добрих справ, щоб справдилися на нас слова сьогоднішнього апостольського читання: нині, коли ви звільнилися від гріха і стали рабами Богові, плід ваш є  святість, а кінець — життя вічне (Рим. 6: 22). Амінь.

Сергій Комаров

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.