Для майбутнього священика головне — навчитися молитися

Перше місце у житті духовної школи надається храму та богослужінню. Відвідання богослужінь у дні недільні, святкові, у дні говіння, а також у дні храмового послуху обов’язкові для всіх студентів. З питань, пов’язаних з особистим духовним життям і випробуванням совісті студент має звертатися до духівника семінарії. Про те, якими саме питаннями займається духівник Київських духовних шкіл, які його головні завдання й цілі, розповідає наставник учнів і студентів ігумен Маркел (Павук).

“Жниво велике, а женців мало”
— Які питання вирішує духівник у духовній школі та які завдання стоять перед ним?
— Оскільки студенти духовних шкіл — це переважно майбутні священики, то головна справа духівника — навчити студентів молитися, щоб вони дійсно з любов‘ю могли виконувати свою справу. “Жниво велике, а женців мало” (Лк. 10: 2) — ці слова Христа актуальні для усіх часів. Священик буде не на своєму місці, якщо він не вміє і не хоче молитись. А для доб­рих, самовідданих, молитовних пастирів Господь завжди знаходить належне місце для служіння. Бажання молитися може виникнути лише у тієї людини, яка усвідомлює свої гріхи, бачить їхню згубність. Духівник має спонукати студентів до якомога частішої Сповіді та Причастя Святих Христових Таїн (хоча б раз на місяць, а краще щотижня, та обов’язково на великі свята), що також допоможе майбутнім пастирям набути необхідного життєвого досвіду (якого так може бракувати молодому священику), вести насичене духовне життя й долучитися до мудрості Христової для кращого звершення свого нелегкого служіння.
Звісно, справа духівника — це не лише заохочення до Сповіді. Під час лекцій у Київських духовних школах завжди стараюсь духовно настановляти студентів. Зараз планую провести бесіди на курсах, де не читаю лекцій. Окрім того, маю велику надію, що незабаром вдасться організувати зустріч студентів з нашими авторитетними лаврськими духівниками та духівниками з інших єпархій, які мають великий досвід душпастирської роботи. Дуже допомагають у нашій справі паломницькі поїздки зі студентами.

Кого опікує духівник?
Духівник опікує більшою мірою студентів, але приходять на сповідь також і викладачі. Наприклад, двоє викладачів обрали мене своїм духовним приємником у чернечому постригу. Вони регулярно у мене сповідаються. Коли сповідається людина старша за саном чи віком, не завжди зручно давати їй якісь духовні поради або накладати єпітимію. Лише у разі, коли мене про це просять, даю духовну настанову. Розумію, що самому ще необхідно духовно зростати.

— Чи обов’язково всім студентам сповідатися лише в академічного духівника?
— Іноді студент уже має свого духівника, у якого він постійно сповідається. І це дуже добре. Зазвичай такі студенти відрізняються від інших своєю молитовністю, якої набули ще до семінарії завдяки духівнику. Певною мірою вони навіть стають духовними авторитетами для своїх товаришів. Але, на жаль, таких студентів небагато. Хочу зазначити, що наші студенти мають прекрасну можливість сповідатися у лаврських духівників. У стінах Києво‑Печерської Лаври ніяк не можна нарікати на те, що не вистачає духовного керівництва, тим більше що тут сама атмосфера навчає добра.

Поради стосовно навчання
Наші викладачі намагаються якнайкраще робити свою справу. Але, на жаль, не завжди вдається поставити справу викладання так, щоб було цікаво, а головне, щоб предмет мав зв’язок із реальним життям. Що робити студентові у такому разі? Ігнорувати викладача й займатися своїми справами, вдаючи, що слухаєш і записуєш лекцію? Така поведінка недостойна не лише християнина, а й навіть просто вихованої людини. Християнину ж, окрім вихованості, треба мати смирення і повагу до будь-якої людини, навіть до тієї, яка тобі несимпатична і нецікава. Майбутньому пастиреві, в якого будуть різні — й добрі, й не дуже добрі — “вівці”, такий досвід терпимості буде не зайвим. Святитель Василій Великий радить юнакам у навчанні бути подібним до бджоли, яка збирає нектар з усіляких квітів — як з гарних і корисних, так і з безбарвних, і навіть отруйних.
Про читання духовної літератури
Студенти мають читати і знати якомога більше духовної літератури, щоб добре орієнтуватись у ній і, ставши священиками, бути у змозі дати пораду щодо корисного читання іншим людям. Отже, у виборі студентами духовної літератури, вважаю, має бути повна свобода. Вони не початківці в духовному житті. Болісно сприймаю, коли бачу, що студент, замість того щоб почитати духовну книжку, “подорожує” в Інтернеті або переглядає у ноутбуку бойовик чи інший низькопробний фільм, який нічому доброму не навчає, а лише пробуджує нечисті пристрасті та забирає час. Думаю, що кожен студент за роки навчання у духовній школі повинен обов’язково прочитати твори преподобного Іоанна Ліствичника, преподобного Авви Дорофея, святителя Іоанна Златоуста, Древній Патерик, Лавсаїк, праці святителя Ігнатія (Брянчанінова), святителя Феофана Затворника, святого праведного Іоанна Кронштадтського, преподобного Силуана Афонського. Видатний професор КДА В. Ф. Певницький уважав, що тому, хто перечитав усі творіння святителя Іоанна Златоуста, не обов’язково навчатися в академії. Із цих творів можна почерпнути все, що треба знати для пастирського служіння.

Непрості запитання і спостереження
— Трапляється, що людина після кількох років навчання усвідомила, що їй не бути священиком. Де і як вона може реалізувати набуті в духовній школі знання? Куди діти себе тим, хто у процесі навчання ще не визначився у своєму житті?
— Святіший Патріарх Кирил майже на всіх зустрічах із духовенством наголошує, що при кожному парафіяльному храмі має діяти недільна школа, а також штатний (можливо, і не один) матеріально забезпечений проповідник-місіонер, який може працювати з молоддю у школі, виші, випускати парафіяльну газету або керувати сайтом. Якщо всі пастирі Церкви почують цей заклик, тоді, гадаю, не буде проблем зі студентами, які завершили навчання, не отримавши сану. Без перебільшення, будь-який студент, який закінчив хоча би три класи семінарії, а тим більше її випускник, може бути і викладачем у недільній школі, і місіонером-проповідником. Тому прикро, що деякі наші колишні студенти працюють лише автозаправниками, комірниками тощо. Так даремно пропадають таланти та витрачені на навчання кошти. Хочеться сподіватися, що згодом ситуація із працевлаштуванням наших випускників зміниться на краще.
Трапляється, що на початку навчання людина ревно ставиться до свого духовного життя, а потім настає охолодження, студент починає гірше навчатися. Чому? Думаю, що головна причина — у самовпевненості, коли людина не хоче у своєму духовному житті керуватися порадами духовного наставника, який застерігав би її від нерозумних кроків. Така людина може, як ще кажуть, вигоріти та з часом пуститися у численні гріхи. І, навпаки, бувають люди, які спочатку, не маючи доброго керівника, ведуть духовне життя без великої охоти, а коли знаходять духівника, який спонукає їх на духовне подвижництво, то швидко змінюються і залишають недбальство. Влітку, коли ми зі студентами третього класу семінарії були у паломництві на Святу Гору Афон, в одному з грецьких монастирів зустріли дуже ревного монаха — випускника нашої семінарії, який, як пригадують викладачі, не вирізнявся особливим благочестям.

Особливості навчання у Лаврі
— Чи впливає на студентів духовної школи те, що вони вчаться на території славетного монастиря? З іншого боку, чи не заважають студентам туристи, які відвідують музей-заповідник, міська суєта?
— Проживаючи на території Києво‑Печерської Лаври, всі студенти мають можливість відчути себе певною мірою монахами. Бо в них, так само як і у монахів, день починається і закінчується молитвою, і так само у них бувають, окрім навчання, різні послухи. Крім того, майже половина викладачів у духовних школах — монахи. Лаврська земля зберігає дух подвижників благочестя. Так що є у кого і чому повчитися. Щоправда, виникає проблема, коли у деяких студентів через певний час відбувається звикання до святині, і вони перестають усвідомлювати, що перебувають у місці, відвідати яке вважали б за великий дар мільйони людей із різних куточків світу.

Досягнення гармонії
Усі наставники академії і семінарії дуже добре усвідомлюють те, що розвиток студентів має бути гармонійним — з увагою як до душі, так і до тіла. Для душі — молитва, покаяння, науки, книги, музика, піснеспіви, а для тіла — піст, трудові послухи, а також фізичні вправи, які можна виконувати у нещодавно відкритому тренажерному залі. У цій справі головне — не порушувати ієрархію цінностей. Бо якщо семінаристи будуть занадто піклуватися про тіло, а душею нехтувати, тоді вони, можливо, і стануть хорошими атлетами, але пастирями вони будуть нікудишніми.
Незважаючи на певну ізольованість від звичайного світського студентського життя, наші вихованці не перебувають у тепличних умовах. У порівнянні зі студентами світських ВНЗ наші студенти позбавлені турбот про харчування (воно у семінарії чотириразове і безкоштовне) та оселю (за гуртожиток вони теж не платять). Зате вони несуть різні обов’язкові послухи. Тому в чомусь їм легше, а в чомусь і важче. І абсолютно точно, що, багато спілкуючись зі світськими людьми, вихованці духовних шкіл добре обізнані з непростими реаліями сучасного життя. Страх перед світом, розгубленість може виникнути лише у тих, у кого слабка віра, а хто у вірі твердий, той завжди пам’ятатиме й керуватиметься словами прокімна, що проголошується під час Таїнства Хрещення: “Господь просвещение мое и Спаситель мой, кого убоюся”.

Вибір життєвого шляху
Навчаючись у духовній школі, студент повинен визначитися, який шлях йому обрати — подружнє життя або чернече. Головне — не помилитися у виборі життєвого шляху. Наведу приклад. Нещодавно під час згадуваного паломництва на Афон ми зустрілися з ігуменом Ватопедського монастиря Єфремом. Він — один з учнів відомого старця Іосифа Ватопедського. І ось коли один зі студентів поставив отцю Єфрему запитання стосовно такого вибору, то старець відповів так: “Будьте уважні у своєму житті, просіть у Бога Отця, щоб Він вам допоміг, і коли прийде час визначення життєвого шляху, тоді Сам Господь через Свою благодать вас настановить”. Так, для тих, хто намагається вести набожне життя, зникає проблема із визначенням свого подальшого життєвого шляху.

Побажання майбутнім студентам
У деяких семінаріях існує практика співбесіди духівника з абітурієнтами. Вона допомагає зорієнтуватися тим, хто за канонічними правилами не може бути священиком. Справа в тому, що, як недавно з’ясувалося, деякі духівники вважають, що всі гріхи стираються покаянням, а тому вони благословляють вступати в духовні школи юнакам, які мають для цього певні канонічні перепони. Дійсно, покаяння стирає будь-який гріх, але ми знаємо, до чого може призвести зневажливе ставлення до канонів, їх “ситуативне” застосування. Вважаю, що і в наших духовних школах бажано ввести співбесіду абітурієнтів з духівником перед вступними іспитами.
Тим молодим людям, які захочуть навчатися у Київських духовних школах і стати священиками, хотілося б побажати: головне — налаштувати себе на молитву та берегти свою душу і тіло чистими від усякого гріха. З цим завданням набагато легше буде впоратися, якщо ви знайдете собі доброго духівника, в якого регулярно сповідатиметеся. Що раніше ви почнете обробляти покаянням стерню свого серця, то більше добрих духовних плодів воно принесе. Також треба намагатися якомога більше читати хороших книг, не втрачати свого часу даремно. І ще — пам’ятайте про настанову святих отців, що добрим священиком може стати лише та людина, яка відчуває себе ним ще до висвячення у священство і живе благочестиво.

Підготувала Олена Головіна

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.