Диявольська підміна понять

коментар до теми: ФАШИЗМ: Нехай живе війна

Напевно, багатьом з нас доводилося чути твердження, що «моральна людина» — вже, по суті своїй, поняття духовне. Є й інша фраза, що часто використовується в характеристиках і біографіях в абсолютно позитивному сенсі, — «високоморальна особистість», і тут також мають на увазі духовність. Не так давно трапилося мені і таке визначення: «Моральна досконалість поєднувалася в ньому з моральною чистотою, що свідчить про високу духовність…».
Підміна понять — одне з головних знарядь лукавого, що часто використовується у створенні чергової політичної системи суспільства, існування якої неможливе без ідеології.

Особливо чітко ця підміна виражена в ідеології фашизму.
Не слід забувати, що фашизм аж ніяк не заперечував існування Бога. На пряжках фашистських ременів було написано знамениту фразу: «Gott mit uns» — «Бог з нами», а головний пропагандист і ідеолог німецького фашизму Йозеф Геббельс наполегливо доводив високу моральність свого вчення, виходячи з висунутої ним тези: «Кожен співвітчизник, навіть найбідніший — це частка Німеччини. Люби його, як себе самого!».
Ототожнюючи моральність з духовністю, фашизм стверджував, що з метою процвітання нації вони повинні підтримуватися силою необхідного для цього порядку. Далі слідувало ідейне обґрунтування, як людина має жити і діяти, тобто визначалися моральні стосунки, на основі яких будувалася фашистська держава.
І більшість жителів Німеччини та Італії того часу підтримали цю ідеологію. Більше того, вони були впевнені, що їхня поведінка моральна, людяна і благословенна Богом. «Моральні» основи фашистської Німеччини з її божевільною ідеєю світового панування і знищення «неповноцінних» народів стали апофеозом диявольської підміни понять. Гітлерівська армія справді була зразково навчена й озброєна, але її перемоги і завоювання ніколи не були б настільки великими, а злодіяння настільки нелюдськими, якби її солдати не вірили фашистській ідеології.
Воював німецький солдат не за страх, а за совість, тільки от істинне поняття совісті у нього було відсутнє, оскільки моральність у парадигмі нацистської держави має зовсім інші властивості й визначається іншими категоріями. Те, що з позицій одного співтовариства, однієї цивілізації є аморальним, з позицій іншої — цілком прийнятне і може утверджуватися як норма і пронизувати діяльність і свідомість особистості, що належить до іншої групи, іншого суспільства.
Фашизм насамперед принижував (і принижує!) інші нації і всю багатовікову історію, з ними пов’язану, а ті народи, які не мають або на той час не мали держави (цигани, євреї), були засуджені ним до повного фізичного знищення. З його ідеології, де так часто згадується Бог, видалена сама сутність християнства, «де немає ні елліна, ні іудея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і в усьому Христос» (Кол. 3: 11).
Фашизм наріжним каменем зробив один народ — панівну націю, в якій принцип «люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 19: 19) застосовувався лише до того, хто мав «правильний череп», нордичний характер, світле волосся і дозволену форму мочки вух. Поняття та свідчення про те, що Господь створив народи, кожен з яких має свій голос, своє обличчя і свій обряд, фашизмом до уваги не береться і практично завжди відкидається. «Моральність» доктора Геббельса в жодному разі не передбачає взаємо­збагачення народів, не дає можливості творчого та інтелектуального розвитку в ім’я виконання даних нам Богом завітів. Фашизм у будь-якій своїй личині породжує фанатизм і під виглядом сильної національної влади здатний на все. У тому числі і перетворитися на чудовисько Третього рейху.
Підміна понять моральності та духовності, яку так полюбляють сучасні ЗМІ, або знак рівності між ними, — це шлях у світ, де Христа немає. Приклад з фашизмом, та й певною мірою і з комунізмом у його ленінській формі, досить наочний.
Тому давайте визначатися:
Моральність — набір моральних якостей, які й визначають спосіб поведінки. Моральність перебуває у сфері діяльності людини і є виконанням правил поведінки в суспільстві, яке далеко не завжди може сповідувати християнські принципи.
Духовність (від слова «дух») — це внутрішній стан. «Духовний же судить про все, а про нього ніхто не може судити» (1 Кор. 2: 15). Православна духовність — це історичне й культурне явище, яке включене в систему національних і загальнолюдських цінностей.

Протоієрей Олександр Авдюгін

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.