ДАРУНОК З НЕБА. Оповідь прочанки з Білорусі


 Розповіді гостиничного


Заміж я вийшла у 21 рік, і сім років у нас не було дітей. Ми з чоловіком страждали і сподівалися. У мене була мрія — потрапити в Києво-Печерську Лавру, помолитися святим про дарування чада. Мрія здійснилася у день преподобного Антонія — 23 липня 2002 р. я змогла приїхати лише на одну добу. Дуже просила преподобного Антонія про народження дитини, і святий почув мою молитву. Рівно через рік, 23 липня, я народила хлопчика. Мій чоловік хотів назвати сина Едуардом. Але оскільки я народила його в день преподобного Антонія, і дитину подарував мені Господь за його молитви, то й назвали ми сина Антонієм.
За професією я лікар, народилася в Росії, єдина дочка у батьків. Мені був усього рік, коли я залишилася сама з мамою. Тато випивав, тож мама пішла від нього. Вона теж за професією лікар і на той час була невіруючою людиною, тому батьки не могли привести мене до Бога. І тільки після народження дитини я стала віруючою людиною, воцерковилася.
Невдовзі після народження сина чоловік залишив мене. Я повторила долю матері і зараз виховую сина сама. Коли ми з чоловіком жили на Сахаліні, мені було дуже важко. Чоловік ішов у море, отримував великі гроші і вів розгульне життя. Щоправда, зараз у нього нічого немає: ні здоров’я, ні роботи. Через півтора року після того, як ми розійшлися, він приїхав до мене у Білорусь, ми з ним прожили всього два місяці, і він знову пішов від нас до однокласниці. Аліменти на дитину отримую всього 11 доларів, але завжди молюся за свого колишнього чоловіка.
У молодості я думала, що в храм ходять тільки старі недалекі бабусі. Та коли прийшла до Бога, то зустріла там рідних і душевних людей, які завжди допомагають мені і словом, і ділом. Зараз я приїхала в Лавру тільки на один день, щоб помолитися біля святих мощей, підкріпитися духовно, посповідатися і причаститися. Дитину залишила у мами, умовити її було важко, оскільки вона працює та ще трудиться на дачі. Але я так вдячна їй за цю поїздку, я як на крилах летіла сюди. Нескінченно дякую Господові, що звершив стільки чудес у моєму житті. За два роки я вже втретє у Лаврі, і це дає мені сили жити, працювати і ростити дитину. Моя мрія — привезти в Лавру сина Антонія і, коли він підросте, розповісти історію його появи на світ. Зараз він ще маленький, але ми з ним часто буваємо в храмі. Дуже сподіваюся, що син стане справжнім православним християнином.
 

Володимир Осауленко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.