“CКАЖЕ СОНЦЮ, — І НЕ ЗІЙДЕ”. Як учитель астрономії проповідував Слово Боже

У мене є знайомий чернець. Утім, як знайомий? Ми з ним лише раз бачилися, в літаку. Поруч у кріслах сиділи під час польоту, познайомилися, розговорилися. І він мені розповів, що вперше серйозні слова про Бога почув у школі на уроках астрономії.
До цього, мовляв, і до храму заходив, і чув дещо від батьків, дещо — від друзів. Але ті слова ніби по дотичній ішли, а ці раптом углиб проникли. Подібних історій мені, зізнаюся, ще чути не доводилося, і я попросив розказати докладніше. Чернець охоче погодився. По-перше, летіти довго. По-друге, як він сказав, наприкінці часів духовно споріднені люди швидко знайомляться. “Я, — каже, — вас півгодини бачу, а вже наче ціле життя знаю”. Ось його розповідь, вірніше те, що я із неї запам’ятав.

***
— У старших класах, самі знаєте, яке навчання. У хлопців уже вуса ростуть і від кожного другого тютюном пахне. Дівчата, ті взагалі вже всі — наречені. Яка тут хімія? Яка фізика? І це ми десять років навчалися. Як зараз змусити людей дванадцять років у школі навчатися, я не знаю. Останні часи. Господи, помилуй. (При цих словах він зітхнув і перехрестився.) 
…Однак учитель астрономії Євген Борисович нам сподобався. Він розумів нас, знав, що нам так само подобається слухати викладачів, як їм натомість слухати нашу музику. І він нас не мучив, а просто розмовляв. Навіть перший урок із віршів розпочав, з Лермонтова. “Ночь тиха, пустыня внемлет Богу, и звезда с звездою говорит”.
Казав, що зайвих знань не буває, що один предмет пов’язаний з іншими, і коли щось одне добре зрозумієш, то і в іншій галузі знань буде легше. Загалом, усе правильно говорив і, головне, знав, що ми це потім зрозуміємо, а не відразу. Інших дратує, коли ти відразу не зрозумів. А він розповідав спокійно, не відволікався, якщо, наприклад, на задніх партах дівчата нігті фарбували. Від сівби до жнив має спливти час. Ось він і сіяв. Більшість учителів цього не розуміють, навіть і духовні не розуміють. Що робити? Останні часи. (Тут чернець зітхнув, і я чекав, що він перехреститься з молитвою, але той продовжив.) 
— Якось на уроці Євген Борисович каже: “Які марки машин ви знаєте?”. Ну, хлопці почали галасувати, називати все, що бачили, на чому їздили, про що мріяли. Коли почали “японців” перераховувати, “Хонду”, “Міцубісі”, тощо, він запитує: “А «Субару» знаєте?”. Ми відповідаємо: “Так, знаємо”. Деякі почали особливості модельного ряду перераховувати. А він каже: “Як ви думаєте, яким чином марка цієї машини пов’язана з нашим предметом?”. Ми, звісно, не знали. І він почав розповідати. Виявляється, Субару — це японська назва сузір’я, яке у нас називається Плеяди. Що це сузір’я одне з найкрасивіших та найпомітніших у Північній півкулі, що про нього у Гомера написано. “Розумієте, — каже, — що через карту зоряного неба можна всю міфологію грецьку вивчити? Плеяди — це сестри, яких Зевс, рятуючи від мисливця Оріона, перетворив на сімейство зірок. А Оріон — це сусіднє сузір’я, і він за ними завжди безуспішно женеться”. Хтось із наших запитав: “Тому на товарному знаку «Субару» зірочки намальовано?”. Він відповідає: “Так, але не тільки це цікаво. Як англійською «п’ятниця»?”. Ми: “Friday”. “Правильно, — каже, — це від імені германської богині Фреї. У германців були інші боги, не такі, як у греків, і вони називали Плеяди “пташенятами Фреї”. І ще це сузір’я декілька разів згадується у Біблії”.
***
Літак пролітав над безкрайнім килимом хмар. Вони нагадували розкішну збиту перину, і здавалося, плигни вниз — нізащо не долетиш до землі. Так і потонеш у цій прохолодній і неймовірно м’якій ковдрі, а потім продовжиш шлях пішки, нижче від літаків, але вище від суєтної землі, що лежить унизу, немов велика топографічна карта.
***
— Плеяди, виявляється, двічі згадуються у Книзі Іова.
Мій сусід розкрив сумку, що лежала у нього на колінах, і дістав звідти невеличку Біблію у м’якій палітурці. Хвилини за дві він знайшов у тексті потрібне місце і прочитав: “Скаже сонцю, — і не зійде, і на зірки накладає печатку. Він один простирає небеса і ходить по висотах моря; створив Ас, Кесиль і Хима і тайники півдня; творить велике, недослідиме й дивовижне без міри!”.
— Ось, Книга Іова. Дев’ята глава. Хима — це Плеяди, а Кесиль — це той самий Оріон, що за ними женеться.
— Це й були ті слова про Бога, які вас уперше вразили? — запитав я.
— Ні. Я тоді нічого не запам’ятав. Тільки здивувався, що про сузір’я у Біблії написано. Все це я потім знайшов, і прочитав, і зрозумів. Просто Євген Борисович щось зрушив у мені, зацікавив, чи що. Він наперед сіяв, сіяв з надією, що в когось у душі сім’я не загине, а проросте. До речі, там у Іова про ці сузір’я ще сказано. Хочете, знайду?
Він погортав Книгу і за хвилину прочитав: “Чи можеш ти зв’язати вузол Хима і порушити узи Кесиль? Чи можеш виводити сузір’я у свій час і вести Ас з її дітьми? Чи знаєш ти устави неба, чи можеш встановити володіння його на землі?”.
— А хто така Ас?
— Ас — це Велика Ведмедиця. А про вузли ви зрозуміли? Ні? Плеяди, вони розпущені, як кучері. Бог запитує: “Чи можеш їх зв’язати?”. А Оріон переплетений. Господь каже: “Чи можеш його розв’язати?”. Тобто, “на що ти спроможний, щоб Мені вказувати?”. Про це ж у останніх главах йдеться, там, де Бог перед Іовом явився і смиряє його.
Мій сусід поглянув у Книгу і прочитав іще: “Чи сходив ти у глибину моря і чи входив у дослідження безодні? Чи відчинялися для тебе врата смерті, і чи бачив ти врата тіні смертної? Чи оглянув ти широту землі? Поясни, якщо знаєш усе це”.
***
Турбіни рівномірно гуркотіли. Мій сусід змовк. Я дивився у вікно на збиту перину хмар. По суті, я оглядав широту землі, і народжувався у мені від цього швидше тре­­пет, ніж захоплення. Яка немічна людина, що летить у небі. І вона, і її механізми — у руках Господа, Якого зовсім не хочеться спокушати, особливо пригадавши історію Іова.
***
Ми помовчали, і сусід мій навіть задрімав. Та через деякий час розмова продовжилася. Цей молодий чернець був  дуже цікавим оповідачем. Виявилося, що астрономія — його захоплення, і навіть у монастирі в нього є невеликий телескоп.
— А начальство не сварить? Вам можна цим займатися? — не стримавшись, запитав я.
— Так, спочатку отець ігумен бурчав, — посміхнувшись, відповів він. Навіть Святе Письмо цитував. “І щоб ти, глянувши на небо і побачивши сонце, місяць, і зірки, й усе воїнство небесне, не спокусився і не поклонився їм і не служив їм”.
— А ви що?
— А я казав, що служити зіркам не збираюся; що через зірки язичники дізналися про Різдво Спасителя; що у псалмах сказано: “Хваліть Його, сонце і місяць, хваліть Його, всі зорі й світло”. Врешті-решт він мені дозволив у недільній школі при монастирі дітям про астрономію розповідати. Та й сам іноді до мене заходить у телескоп подивитися.
— Шкода, що в мене у школі не було такого вчителя астрономії.
— У вас напевно був інший вчитель, з іншого предмета. Тобто був хтось, чиє ім’я не забулося і чиї уроки вам у житті стали в нагоді.
Я почав пригадувати далекі шкільні роки, перебирати імена, осіб, предмети, щоб зрозуміти, чи був у мене в житті такий викладач, який би заронив у моєму серці дорогоцінні зерна. А мій сусід тим часом продовжував:
— Я тільки у монастирі зрозумів, що будь-який шкільний предмет може таємно про Бога свідчити. Математика говорить про ідеальний світ, про нескінченність. Біологія змушує захоплюватися гар-монійною складністю і глибиною творіння. Про історію та літературу я взагалі мовчу. Це, так би мовити, майже богословські дисципліни. Якби їх викладали так, як треба, можна було б усіх до Бога привести.
— А як треба?
— А треба говорити, маючи на увазі Бога.
— Пробачте, не зрозумів.
— Це від учителя залежить. Якщо вчитель віру має, і Бога боїться, і дітей любить, то він не буде часто й відкрито про Бога говорити. Він про Бога думатиме, стоятиме на уроці перед Його обличчям і говоритиме про свій предмет. Діти тоді, самі не знаючи чому, його предмет полюблять. Відчують. Розум не помітить благодаті, а серце, як більш тонкий орган, усе прочитає і зрозуміє. Не відразу, звісно. Адже я подружився з Євгеном Борисовичем, у гості до нього ходив, він мені книжки давав читати. А все одно тільки років через десять після школи зрозумів: він навчав нас не того, про що говорив, а набагато більшого. Біолог, той тільки про маточки і тичинки товкмачив та про походження людини від мавпи. Але ж природа — це розгорнута книга творіння! Читай і захоплюйся.
— Скажіть, а де таких вчителів випускають?
— Ніде не випускають. Учитель сам повинен навчатися і від свого вогню інші вогні запалювати. Перш ніж пізнати Господа як Спасителя і Суддю, Його знали як Учителя. Розумієте? Вчитель, в ідеалі, — це промінчик від Христа. Христос — Сонце, а вчитель — промінчик. Ви часом не вчитель?
— Я? Ні, я не вчитель. Але у мене троє дітей, і ця тема мені небайдужа. До речі, і машина у мене — “Субару”.
Ми ще довго розмовляли, і я почув багато такого, про що навіть не здогадувався. Ми й телефонами обмінялися. Тільки шкода, що чернець той (Пименом його звали) не з нашої країни. Отож, бачити його відтоді мені більше не доводилося.
***
Розповісти про цю історію мене змусив такий випадок. У нашій школі, тобто там, де навчаються мої діти, до навчальної програми вирішили ввести Закон Божий. Батьки розділилися на три частини. Одні виступають “проти”, другі — “за”, треті байдуже відмовчуються. Я сам — “за”. Мене у школі Біблію читати не навчили, тож нехай дітей моїх навчать. Я хоча й багато років до церкви ходжу, і пощусь, і причащаюсь, але іноді й досі в музеях перед картиною на біблійну тему стою зі здивуванням. Чи це “Юдиф з Олоферном”, чи “Іосиф тікає від своєї господині” — не знаю. Тільки “Жертвопринесення Авраама” впізнаю безпомилково. Соромно. Соромно не знати ані коріння, ані основ на п’ятому десятку. Тому я за те, щоб мої діти знали Бога і вивчали Його Закон. І та розмова з отцем Пименом у літаку теж стосується цієї теми. Заради цього я і наважився сісти й записати те, що пам’ять зберегла.
Давайте, вчителі й батьки, разом думати, що і як нам зробити, аби Господь Бог торкнувся сердець наших дітей.
Протоієрей Андрій Ткачов 

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.