«ЧУМА НАШОГО СТОЛІТТЯ»

—  Мамо, потрібно спалити усі її речі… Ну й що з того, що цінні?! Я тобі кажу — це заведено так робити. Ще подумаємо, як із квартирою бути… Коли людина вмирає від раку, потрібно від усіх її речей позбавлятися, і чим швидше, тим краще. Це уривок розмови, свідком якої я мимоволі стала. На жаль, нерідко доводиться чути таке, і здебільшого люди, які говорять це, цілком адекватні та здорові.

Пригадую епізод, який усе моє свідоме життя періодично спливає у пам’яті. Мені тоді було років п’ять-шість. Ми з мамою йдемо до поліклініки. На другому поверсі, при виході з ліфта, погляд прикипає до чималого плаката. Його виготовили вручну (тоді працівники будь-якої установи повинні були готувати наочні посібники), за допомогою фотографій і фломастерів. Що там було написано — не пам’ятаю, втім, я взагалі погано його пам’ятаю. З побаченого у пам’яті назавжди вкарбувалися тільки профіль жінки зі сльозами на обличчі та напис кривавими літерами: «Рак — чума XX століття».

Чума… Саме після них, тих, які померли від чуми, спалювали речі, будинки. Її боялися, іноді виправдано, іноді забобонно. Хоча все-таки, швидше, виправдано — чума поширювалася із шаленою швидкістю, оскільки була найнебезпечнішим інфекційним захворюванням. Рак порівнюють із чумою. Порівняння це припустиме, коли мова йде про масштаби розповсюдження. Але наскільки справедливо порівняння раку із чумою, коли мова йде про можливості поширення хвороби й ризик захворювання?
Щодо цього є чимало версій, думок і суперечок. Одні з них мають під собою підстави, інші базуються більше на страхах і тривозі.
ЧУДОВИСЬКО
У нашій свідомості рак найчастіше є синонімом слова «смерть». Причиною тому — недостатні пізнання в цій галузі. Чим лякає нас рак? Чому з величезного переліку важких захворювань саме рак звучить як вирок і прокляття? На це питання люди відповідають майже однозначно: «Рак незрозумілий, не піддається логіці, не вибирає, не щадить». Дійсно, на рак може захворіти немовля, що живе в селі на свіжому повітрі, а літня людина, яка все життя прожила у мегаполісі біля коксохімічного заводу, спокійно помирає від старості. Люди живуть по сусідству, ходять одними дорогами, їдять їжу, яку купили в одному магазині. 
Одному діагностують рак, інший здоровий. Не в силах пояснити собі «принцип дії» цієї хвороби, ми приписуємо їй практично людські якості, боїмося раку, немов чудовиська, що ночами краде людей. Саме ця тривога й неможливість тримати ситуацію під контролем змушує нас забобонно боятися раку. Багато людей не дозволяють спілкуватися своїм дітям із родичем, хворим на рак. І навіть лікарі, хоча і знають більше нас, але теж не позбавлені страху. Одна моя знайома сказала, що лікарі й медперсонал можуть їсти з посуду ракових хворих і не боятися. Але ось уже своїм дітям вони не дадуть їсти з цього посуду.
АНТИЛОГІКА
Те, що раком неможливо заразитися, доводили спостереження багатьох дослідників і лікарів. Були сміливці, які з метою дослідження вводили собі ін’єкційно клітини ракової пухлини й доводили таким чином, що раком неможливо заразитися.
Ось деякі з таких відчайдушних експериментів. На початку XIX ст. французький хірург Жан Альберт зробив собі, а також трьом добровольцям підшкірну ін’єкцію з екстрактом злоякісної пухлини. Ніхто із них не захворів. Аналогічний експеримент був проведений вченими з науково-дослідного інституту ім. Слоуна-Кеттерінга (США) у 1970 р. Добровольцям підшкірно ввели культуру раку. Ознак онкологічного захворювання в жодного учасника виявлено не було. 2007 р. у Швеції оприлюднили результати багаторічних спостережень за пацієнтами, яким було зроблено переливання крові з 1968 по 2002 р. У деяких донорів був виявлений рак уже після переливання. Проте жоден реципієнт на рак пізніше не захворів.
Лікарі та вчені нам частіше говорять про інше, банальне — про те, що ми не любимо слухати. Здоровий спосіб життя, здорова совість, здорові стосунки. Нам необхідно прагнути налагодити зовнішню і внутрішню екологічну ситуацію. Більше бувати на свіжому повітрі, займатися спортом, не курити й не зловживати алкоголем, уникати консервантів у їжі й пити більше води, правильно харчуватися, не вести тривалих розмов по мобільному телефону, триматися подалі від комп’ютера, рідше користуватися тим, що викликано «полегшити» нам життя. Ми відмахуємося від цих порад, як від старих «бабусиних» рецептів, і хочемо убезпечитися напевно — шукаємо вакцини, біодобавки, вітаміни. Ми також забуваємо старе народне, що «всі хвороби від нервів», або, словами преподоб­ного Серафима Саровського, що «всі хвороби від гріха». Пригнічений імунітет — наслідок затяжних депресивних станів (зневіри) — ось те середо­вище, яке сприяє виникненню пухлин.
Звичайно, усі ці відомі поради не дають нам гарантій. Не варто забувати і про нашу екосистему, і про величезну кількість небезпечної отрути, що міститься всюди. Незважаючи ні на що, рак неможливо з точністю прогнозувати й неможливо повністю убезпечитися. Але так хотілося б, аби люди з онкологічним захворюванням знаходили підтримку в особі своїх близьких. Родичі та лікарі у свою чергу могли б покластися на волонтерів, готових допомагати, доглядаючи за хворим. Щоб забобонний страх заразитися не став перепоною для справ милосердя і для повноцінного спілкування між люблячими людьми.

Ганна Лелик

Священик Євгеній Мілешкін, настоятель храму на честь святих безсрібників Косми і Даміана Римських при Національному інституті раку:

— Про цю хворобу багато людей знають не з чуток. У когось від раку помер родич, у когось хворіють знайомі. Не з чуток багато хто знає і про скорботи, що супроводжують цю хворобу. Нескінченні хіміотерапії, від яких постійно нудить і випадає волосся, складні операції, втрата працездатності. А головне — нестерпні болі вмираючого. Проте діагностований рак не завжди є вироком. Часто сучасній медицині вдається відвоювати у хвороби якийсь час людині. Але що доводиться їй пережити? Тому одне тільки слово «рак» змушує багатьох зіщулитися і тікати від онкохворих, як від середньовічної чуми. Чому ж попущена ця страшна хвороба, від якої ніхто не застрахований і яка може постукати в будь-який момент? Можливо, її мета — показати примарність земного щастя, що в ньому намагається жити світ.

Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері, в одному зі своїх творів, сказав чудову фразу: «Сенс життя в тому, на що воно витрачене». Якщо рак позбавляє сенсу життя, може, ми не на те його витрачаємо? Де ж шукати непорушне щастя, яке не затьмарюватиметься страхом перед скорботами? Коли читаєш житія святих або зустрічаєш одухо­творених людей, розумієш, що саме їхнє щастя справжнє, воно приносить їм ту радість, яку не зламати й не порівняти із земною. Вони разом з апостолом Павлом можуть сказати: хто нас розлучить від любові Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? (Рим. 8: 35).

Тетяна Горбатюк, лікар-онколог:

— Рак не заразний. Адже на 100 % не доведена вірусна природа для жодного з видів пухлин. А от зв’язок зі стресами цілком доведений. Людина, яка бачить онкохворого у своїй сім’ї та накручує себе, цілком імовірно сама собі створить таку стресову ситуацію, яка послабить імунітет і може сприяти захворюванню.


Олена Журавель, кандидат біологічних наук:

— Заразитися на рак від хворого не можна, але перещепити рак за певних обставин таки можливо, тому всі ці експерименти, що їх описано у статті, були заборонені. Коли вчені-онкологи працюють із лабораторними тваринами, вони саме це і роблять: беруть пухлинні клітини і перещеплюють їх мишам, так що про це варто писати обережніше.

Відмахуватися від «бабусиних» порад не варто, але, у той же час не слід відкидати й вітамінотерапію. Бо вітаміни, якщо вони якісні, — це профілактика розвитку імунодефіцитних станів, їх дуже часто використовують у комплексному лікуванні онкологічних захворювань. Вакцини в багатьох ситуаціях захищають нас від вірусів, так що від них теж відмахуватися не варто, зокрема і в контексті профілактики розвитку пухлин. А біологічно активні речовини, що містяться в біодобавках, часто просто необхідні для нормального функціонування «стражів геному».
Тривалість життя хворих і відсутність рецидивів у дуже великій мірі залежить від настрою пацієнта й від підтримки близьких йому людей. І тут може допомогти православна психотерапія. Потенційні механізми виживання включають своєчасний початок лікування, оптимізм, турботу про своє здоров’я. Це все веде до збільшення опірності організму й до зміни перебігу деяких біохімічних процесів у організмі, а це у свою чергу є основою для успішного результату. Потрібно розуміти, що рак — це не вирок. Якщо так сталося, що людина захворіла, потрібно негайно починати лікування, навести лад у своїй душі та у своєму тілі, і обов’яз­ково налаштуватися на повне одужання. Крім того, людині дуже важливо відчувати підтримку і любов близьких їй людей, відчувати, що вона їм необхідна і тому повинна докласти всіх зусиль, щоб перемогти хворобу.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.