Чудодійне джерело. Історія Космо-Даміанівського монастиря

Почувши кілька років тому розповідь про Космо-Даміанівський монастир з його Савлух-Су, розташований біля підніжжя Чатирдагу, що за 20 кілометрів від Алушти, я вирішив обов’язково там побувати.

Заснування кіновії
Цей монастир засновано на місці, де було вбито святих безсрібників Косму та Даміана. Двох братів-медиків, які жили поблизу Рима у другій половині III ст. після Р. Х., за часів жорстоких гонінь на християн заслали в Крим. Чуйні й умілі лікарі, вони зцілювали хворих людей і тварин травами, водою з цілющого джерела і, звичайно ж, молитвами. На лікування до них безперервно йшли стражденні, розносячи містами й селами звістку про чудотворний дар цілителів. Але серед інших лікарів знайшлися заздрісники. Один з них під приводом збирання лікувальних трав заманив братів у гори, вбив поодинці і поховав біля джерела…

У далекому минулому навколо монастиря (тоді ще кіновії) на відстані більше десяти километрів не було ніяких поселень і жодного людського житла. Дороги, що вели сюди, були надзвичайно незручними і пролягали через густі ліси та високі гори. Взимку монастир і всі підступи до нього настільки заносило снігом, що іноді по кілька тижнів він залишався без сполучення зі світом.
Угідь та городів кіновія тоді не мала. Ґрунти у цих місцях малородючі, не придатні для вирощування будь-яких культур. Пасовищ поблизу монастиря не було, тому тримати худобу було неможливо. Хліб, овочі та інші продукти купували і привозили за 50 кілометрів, із Сімферополя. Для поїздок у місто та інших насущних потреб ченці мали пару коней.

Перший настоятель
Успіхів з благоустрою кіновії було досягнуто завдяки невичерпній енергії настоятеля ігумена Макарія (Пруцького). Суворо дотримуючись правил монастирського життя, він намагався в усьому бути прикладом для своєї братії, кількість якої почала зростати.
У 1869 р. на кошти жертводавців побудували великий дерев’яний храм під залізним дахом і дерев’яну дзвіницю, в якій містилася ризниця. У храмі був двоярусний іконостас. 20 червня 1870 р. його освятили на честь святих Косми і Даміана.
У 1872 р., завдяки клопотанню благочинного монастирів Таврійської єпархії архімандрита Євгенія, згідно з указом імператора Олександра ІІ, Космо-Даміанівській кіновії з казенної лісової дачі було виділено ще 19 десятин землі.
Порадившись із братією, ігумен Макарій почав будувати ще одну невелику дерев’яну церкву на честь Преображення Господнього. Її зводили на кошти парафіян і благодійників і в 1874 р. вона була фактично завершена, не оформленим залишався лише іконостас. Але здоров’я отця Макарія сильно похитнулося. 18 вересня 1876 він помер і був похований у своїй кіновії у притворі храму на честь Преображення Господнього. Будівництво храму призупинилося, а закінчити його й освятити престол довелося вже наступнику Макарія — ієромонаху, згодом ігумену, Парфенію. Сталося це через чотири роки.
Становлення кіновії тривало. Від 1876 до 1896 р. в обителі були влаштовані просфорня, кузня, чайна для прочан. Братія провели капітальний ремонт старих будівель, утеплили їх і поштукатурили.
Над джерелом замість старої дерев’яної каплиці звели нову. Віра у чудодійну силу його води була відома і серед кримських татар, караїмів та євреїв. Татари цілими сім’ями приїжджали в монастир, перебуваючи тут у смиренні і благоговінні, давали гроші на свічки. У спільній молитві участі не брали, трималися осібно. Джерело Косми і Даміана кримські татари назвали Савлух-Су, що означає «вода здоров’я».

Гості та господарі
Кіновію відвідували відомі свого часу особистості: краєзнавець і етнограф Є. Л. Марков, письменник і дослідник Криму В. Х. Кондракі, княгиня Горчакова. Кілька разів Космо-Даміанівський монастир відвідував класик української літератури М. М. Коцюбинський. Письменник був вражений красою довколишньої природи, навіть збирався «вступити у монастир на певний час для спостереження, стати послушником, носити підрясник, ходити до церкви, їсти і спати разом із братією». Але саме того року Космо-Даміанівський монастир було перетворено на жіночий. Намір не здійснився, і Коцюбинський написав лише невелику новелу на основі матеріалу, зібраного за час перебування у монастирі.
Часто бували тут і представники російської імператорської родини.
Кіновія ніяких коштів з державної скарбниці не отримувала й існувала в основному на пожертвування прочан і завдяки праці братії у своєму господарстві. На кінець 1890‑х рр. чисельність ченців разом із послушниками зросла від 14 до 25 осіб. Крім того, в обителі постійно перебували паломники і люди, які приїхали на лікування.
Космо-Даміанівська кіновія як чоловіча обитель проіснувала 43 роки — від 1856 до 1899 р.

Як монастир став жіночим
30 вересня 1898 р. на Таврійську і Сімферопольську кафедру був призначений єпископ Миколай (Зіоров). З приходом владики Миколая в житті Космо-Даміанівської обителі настали суттєві зміни. Навесні 1899 р., під час ознайомлення з парафіями і монастирями Таврійської єпархії, єпископ висловив думку, що Космо-Даміанівську кіновію краще перетворити на жіночий монастир, а ченців розподілити по інших обителях. Очевидно, однією з причин для такого перетворення стало те, що Топловський жіночий монастир на той час був дуже перенаселений.
16 липня 1899 р. Указом Святішого Синоду було ухвалено: «Космо-Даміанівську кіновію перетворити на кіновійний з такою ж назвою жіночий монастир і призначити настоятелькою цього монастиря монахиню Топловської Троїце-Параскевинської кіновійної обителі матушку Варсонофію з возведенням її у сан ігумені».
У монастирі для звершення богослужінь залишалися ієромонах Гурій та ієродиякон Досифей.
Про перетворення чоловічої кіновії на жіночий монастир було оголошено 1 серпня 1899 р. Прощання братії з обителлю було зворушливим, адже в монастирі перебували і старці, які здавна подвизалися тут і всією душею зріднилися з цим місцем. Того дня востаннє вони відслужили Літургію, під час якої було освячено новий іконостас, привезений з Москви. Він був зроблений на замовлення благодійника Космо-Даміанівської кіновії М. Д. Стахеєва.
Перша настоятелька жіночого монастиря Варсофонія разом із сестрами не шкодувала сил для блага своєї обителі, мудро керуючи нею майже 25 років. Вона багато зробила для благоустрою цього святого місця. Був капітально відремонтований Космо-Даміанівський храм. В обителі з’явилися нові келії, хлібопекарня, рукодільня, пральня, комора.
У серпні 1899 р. разом з матушкою Варсонофією з Топловського монастиря сюди прибуло 25 сестер, а на кінець того ж року їх стало 50. До 1915 р. в обителі проживало вже понад 120 насельниць.
Монастир надавав пристановище багатьом прочанам, одягав, взував і годував близько 100 чоловік, які знаходили тут свій притулок.
В обителі перебували на перевихованні малолітні злочинці та безпритульні дівчатка. Крім того, в монастир приймалися сироти, яких сестри також виховували.
Архітектором Бро­ніславом Зайончковським було розроблено проект нового храму. Закладення церкви на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці відбулося 11 червня 1906 р.
В ознаменування 300‑річчя дому Романових було вирішено поставити в Космо-Даміанівському монастирі над джерелом муровану каплицю, яку було зведено 1913 р. Її прикрасили вхідні колони, арочні вікна, декоративний цоколь і карниз з орнаментом. З усіх монастирських будівель це єдина, що збереглася до наших днів.
1913 р. приніс монастирю значні зміни. З Ялти через Чучельський перевал за указом імператора Миколая ІІ було споруджено шосейну дорогу, що веде до обителі. Половину витрат на будівництво дороги оплатила імператорська родина.
У лісових монастирських ділянках проводилися роботи з викорчування, вирубки та вивезення лісу для розширення площі під городи і кладовище. Згодом тут було посаджено фруктовий сад, що налічував 400 дерев на площі понад 1 га. Все це вимагало чималих зусиль і часу. Завдяки ігумені Варсонофії, яка мала великий організаторський талант, монастирське господарство розвивалося і міцніло.
Матушці Варсонофії довелося пережити і весь тягар періоду лихоліття і розрухи, що настав з приходом більшовиків. З першого і до останнього дня настоятелька перебувала в обителі. Її поховано на монастирському цвинтарі, але точне місцезнаходження могили невідоме, оскільки кладовище було знищено.

Розорення монастиря
Після жовтневого перевороту 1917 р. настали тяжкі часи в житті Космо-Даміанівського монастиря. Обитель не раз грабували банди, що діяли тоді в Криму. А потім у країні почався наступ на Церкву. Наркоматом землеробства Республіки Таврида у квітні 1918 р. було видано декрет, згідно з яким колишні угіддя царського полювання навколо Космо-Даміанівського монастиря стали національним надбанням.
У червні 1923 р. у Сімферопольському міськвиконкомі було відкрито «справу Космо-Даміанівського монастиря в 5‑ти примірниках на предмет ліквідації останнього».
Коли над монастирем почали збиратися хмари, багато матушок покинули обитель. З черниць, які залишилися на території монастиря, 4 липня 1923 р. була створена трудова артіль. Сестри ще довгий час залишалися у своїй обителі.
Декретом від 30 липня 1923 р. на землях колишнього царського полювання було засновано Кримський державний заповідник. У Космо-Даміанівському монастирі влада вирішила розмістити колонію імені Калініна для інвалідів та людей похилого віку. Обидва храми було закрито й опечатано, а невдовзі передано в користування Кримського заповідника. Кам’яна каплиця над джерелом перейшла у власність комунального господарства Ялтинського райвиконкому. Богослужіння у церквах більше не звершувалися. Проте сестри продовжували тут жити, влаштувавши в колишній просфорні келію для молитви.

Скрутні часи
Усі приміщення монастиря перейшли у відання заповідника. У житлових будинках розмістилося керівництво, наукові співробітники, лаборанти, лісники та робітники. В інших були створені лабораторії, бібліотека, сховища. Джерело святих Косми і Даміана стало називатися джерелом «Здоров’я». У колишньому царському мисливському будиночку було розміщено турбазу, а поблизу нього організовано вольєри, в яких для огляду утримувалися молоді козулі, муфлони, білки, борсуки і навіть грифи. Співробітникам заповідника вдалося організувати науково-дослідну та господарську діяльність, а також туристичні маршрути.
З початком Великої Вітчизняної війни всі роботи довелося припинити. Перед приходом окупантів дирекція і частина наукових співробітників заповідника встигли евакуюватися. Щоб позбавити партизан пристановища, німецько-румунські військові власті вирішили знищити всі приміщення на території заповідника. Багато було розграбовано, документи спалено. Всі будівлі згоріли дотла — вціліли тільки кам’яні стіни кухні при мисливському будиночку та мурована каплиця, де розмістилися лісники з сім’ями, які повернулися після відходу загарбників. Будівлі в центральній улоговині заповідника — це повоєнної споруди, що знаходяться на колишній монастирській землі. Про те, що тут колись був монастир, нагадує лише одна каплиця.

Сучасне життя давньої обителі
Україна стала незалежною державою. 29 липня 1992 р. в Раді у справах релігій при Кабінеті Міністрів України було зареєстровано устав чоловічого монастиря на честь святих Косми і Даміана. Почалася нова історія обителі. 14 липня 1994 р., в день пам’яті святих Косми і Даміана — покровителів обителі, архієпископ Сімферопольський і Кримський Лазар звершив на святому джерелі Божественну літургію.
З благословення владики Лазаря братія дістали з могили останки отця Макарія — першого настоятеля монастиря, і перепоховали їх поряд з існуючим нині монастирським храмом. При монастирі діють два подвір’я: одне в с. Ізобільне із храмом в ім’я Афанасія Києво-Печерського, інше — в смт Партеніт з храмом на честь Благовіщеня Пресвятої Богородиці. Як і раніше, підтримується зв’язок монастиря з Афоном. Зараз у монастирі офіційно перебувають 13 чоловік братії, насправді ж лише п’ятеро з них постійно проживають у монастирі, а інші тимчасово служать, несучи послух і на парафіях.
Монастир опинився у скрутному становищі: з одного боку, заповідні землі заборонено передавати у користування, з іншого — держава повинна повернути ченцям церкви, які відібрала у них. Братії монастиря лише умовно дозволили зайняти занедбані будівлі заповідника, проте офіційно територія належить державі. Як же бути з будівництвом нових келій, з ремонтом існуючих будівель, з облаштуванням монастиря? Може, було б доцільно звернути увагу влади на цю ситуацію? А може, нам, християнам, варто просто підтримати обитель у благоустрої існуючих у її розпорядженні храмів та корпусів, хоча й на території, що не належить монастирю?
А поки… Як і колись з гір тече джерело. Люди йдуть на богослужіння і отримують зцілення від тяжких недуг. Лікують їх святі безсрібники Косма і Даміан, лікує їх Божа благодать.

Лев Кудрявцев

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.