ЧУДО ПРОЩЕННЯ

П’ятнадцять років тому ми переїхали у нову квартиру. Після комуналки вона здавалася нам хоромами, особливо — просторий хол на 20 квадратних метрів. Діти, яким на той час виповнилося дев’ять та одинадцять років, були просто щасливі: коли до них приходили гості — грали і в хованки, і в квача, і в м’ячик — місце дозволяло. Затьмарювало радість лише те, що сусід знизу починав грізно стукати по батареї, а іноді приходив обурений з погрозами.

Час летить стрімко, старша дочка вийшла заміж, народила двох малюків. І ось уже наші онучата, приїжджаючи в гості на вихідні, з радісними криками носяться з кімнати в кухню через великий коридор. Невгамовний сусід знову взявся за старе — почав стукати по батареї.
І навіть коли в нашій квартирі було тихо, а інші мешканці на різних поверхах робили ремонти квартир, гудів перфоратор, сусід продовжував стукати по батареї — всі гучні звуки в будинку чомусь приписувалися нам.
Але тим не закінчилось, до нас приїжджав (тричі!) наряд міліції в повному бойовому спорядженні і фіксував, що ми не порушуємо громадський порядок. Потім телефонував дільничний міліціонер і просив усю родину з’явитися до нього в дільницю. Виявляється, сусід написав заяву, вимагаючи “розібратися, покарати, припинити”…
Дійшло до того, що дільничний зажадав від усіх членів сім’ї написати пояснювальні записки. Й тут мене ця ситуація остаточно “дістала”: виходить, ми повинні доводити, що не робимо ремонт, не бушуємо, не б’ємося, не робимо нічого протизаконного?!
Я намагалася пояснити всю абсурдність ситуації. Після кількох таких відвідин дільничний зізнався, що він розуміє неадекватність поведінки сусіда, який написав на нас уже стос скарг, але зобов’язаний діяти згідно зі службовою інструкцією…
Можете уявити мій стан? День і ніч я мимоволі думала, як захистити себе від нападок сусіда-склочника, і навіть радилася зі своїми знайомими, консультувалася у фахівців. Адже від нього просто життя не було!
Якось вихідного дня я була в гостях у дочки, доглядала за внуками. Рано-вранці наступного дня пішла на службу в невеликий дерев’яний храм, що поряд з будинком, бажаючи причаститися Христових Таїн. Щоб полегшити душу, стала на Сповідь і зізналася батюшці, що злюся на сусіда, який тероризує нашу сім’ю, і не можу від цього почуття звільнитися. І не знаю, як бути, що робити.
І батюшка, замість очікуваних мною утішних слів, несподівано сказав:
— Ви повинні попросити у нього пробачення.
Я оторопіла: “Очевидно, батюшка мене не зрозумів. За що просити пробачення?”
Але священик продовжив думку:
— Ви зараз підете до Причастя, але пообіцяйте Богу, що попросите у сусіда пробачення.
Це було як грім серед ясного неба! Я пообіцяла.
Після Причастя суперечливі почуття буквально нахлинули на мене. Я пішла до свого духівника і все йому докладно розповіла. Він відповів:
— Якщо ви дали обіцянку Богові, повинні її виконати.
Але як виконати? Не піду ж я до сусіда додому з повинною! І я вирішила: коли зустріну його на вулиці або в під’їзді, то заради послуху попрошу пробачення, хоча всередині мене все протестувало. Я почала молитися про примноження любові і за тих, хто ненавидить і кривдить нас. У під’їзд заходила із завмиранням серця і з острахом, що зустріну сусіда.
Минув місяць, він не потрапляв на очі, а тим часом у мені поступово танули ненависть і роздратування, і все більше зростало бажання виконати обіцяне Богові.
Нарешті, через півтора місяці я вже сама хотіла зустріти сусіда, до того ж наближувався час наступної Сповіді і Причастя. Але він не зустрічався. І я вирішила вже піти до нього додому…
Як раптом побачила сусіда на вулиці. Я так зраділа, що мало не кинулася до нього, і щиро сказала:
— Пробачте нас, Сергію Васильовичу, що ми порушуємо Ваш спокій, шумимо іноді. Адже діти, знаєте, — народ часто мало керований, не розуміють, що можуть комусь завадити. Ви, можливо, страждаєте від цього шуму, вибачте нас!
Він спочатку розгубився, а потім сказав:
— Я знаю, що ви людина хороша, і я теж ніби непоганий. Але ж ви постійно щось ремонтуєте…
Та мої виправдання його лише роздратували. Тоді я сказала:
— Сергію Васильовичу, приходьте до нас у гості і самі все зрозумієте.
І така духовна радість мене охопила! Я подякувала Богові за те, що Він допоміг мені вирішити це, здавалося, непосильне завдання.
Сталося чудо прощення. Розвіялася злість і взаємна неприязнь.
Відтоді ми з сусідом живемо мирно.
Тетяна Гончаренко



Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.