ЧИТЕЛЬ ПОКАЯННЯ. Преподобний Єфрем Сирін (день пам’яті — 10 лютого за н. ст.)

До нього приходили люди, які чекали почути настанови, що особливо впливали на душу, бо він починав їх з викриття себе. Преподобний Єфрем Сирін народився на початку IV ст. у м. Низибії (Месопотамія) у християнській родині бідних хліборобів. В юнацькі роки він вирізнявся запальним характером, часто сварився з однолітками, робив не­обдумані вчинки, аж поки не був наставлений Господом. 

Одного разу Єфрем потрапив у в’язницю за крадіжку овець. Уві сні він почув голос, який закликав його до покаяння і виправлення життя, й незабаром Єфрема виправдали та звільнили. 
У ньому пробудилося глибоке почуття покаяння. Він пішов у гори і став самітником. Преподобний здобував християнську лагідність, смиренність, покірність Промислу Божому, що дає силу безмовно переносити різні спокуси. 
Згодом йому було доручено навчати дітей, виголошувати проповіді. А у 325 р. Єфрем допомагав своєму вчителеві, святителю Якову Низибійському, як учаснику I Вселенського Собору в Нікеї
Після захоплення Низибії персами святий перебрався у м. Едессу (Мала Азія), де зустрів безліч подвижників, які жили в горах. Особливо праведник зблизився з подвижником Іуліаном, який був одного з ним покаянного духу. З подвижницькими працями преподобний поєднував невпинне вивчення Слова Божого. Отримавши від Господа дар учительства, Єфрем усно та письмово навчав усіх покаяння, віри та благочестя, викривав аріанську єресь, що хвилювала тоді християнське суспільство. Язичники, слухаючи його проповіді, навертались до християнства. 
Стяжати життя вічне, за вченням преподобного Єфрема Сиріна, означає знайти «небесний» духовний стан. Вічне життя, як зерно, поступово виростає в людині через подвиг, працю й боріння. У вогненній купелі покаяння, писав святий, «сам себе переплавляєш ти, грішнику, сам себе воскрешаєш із мертвих». 
У цей час Єфрем Сирін проявив себе і як тлумач книг Святого Письма — П’ятикнижжя Мойсея, а також як автор богослужбових співів, молитов до Пресвятої Трійці, Сина Божого, Пресвятої Богородиці та відомої покаянної молитви «Господи и Владыко живота моего…», яка до цих пір читається за богослужіннями під час Великого посту.
Вважаючи себе нижчим та гіршим за всіх, в кінці свого життя праведник вирушив до Єгипту, щоб перейняти досвід місцевих подвижників благочестя. На зворотному шляху він відвідав святителя Василія Великого в Каппадокії, який запропонував йому прийняти пресвітерський сан, а згодом — архієрейський. Але через своє смирення Єфрем відмовився, прийнявши тільки сан диякона.
Володіючи силою слова, праведник переконав багатих жителів Едесси допомогти голодуючим співгромадянам. Крім того, преподобний побудував богадільню для жебраків та хворих. Потім він пішов у печеру під Едессою, де й залишався до кінця свого життя.

Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.