Архів категорії: Патрологія

НОВІ ВИДАННЯ

Вийшов друком український переклад «Послання Варнави». «Послання» — древній християнський трактат, оригінальний грецький текст якого міститься у Синайському кодексі IV ст. Переклад зроблено кандидатом богослов’я, кандидатом філологічних наук доцентом КДА протоієреєм Олегом Кожушним. Видання зацікавить усіх, хто вивчає ранньохристиянську писемність.

Продовжувати читання НОВІ ВИДАННЯ

«ЩОБ ПЛІД ВАШОЇ ВІРИ БУВ ЯВНИЙ ДЛЯ ВСІХ»

«Церковна православна газета» продовжує знайомити своїх читачів із видатними творами давньоцерковної писемності. Цього разу йтиметься про Послання святого Полікарпа Смирнського до филипійців. Про житіє святого Полікарпа наше видання уже писало в рубриці «Православний календар» (див.: № 4 «ЦПГ» за 2013 р.). Нагадаємо лише, що Полікарп був учнем апостола Іоанна Богослова, другом священномученика Ігнатія Богоносця та учителем святого Іринея Ліонського; єпископствував у м. Смирна в Малій Азії й завершив свій земний шлях славетним подвигом мучеництва.

Продовжувати читання «ЩОБ ПЛІД ВАШОЇ ВІРИ БУВ ЯВНИЙ ДЛЯ ВСІХ»

«БЕЗ ЄПИСКОПА НІХТО НЕ РОБИ НІЧОГО, ЩО СТОСУЄТЬСЯ ЦЕРКВИ»

«Христос Великий Архієрей».

Продовжувати читання «БЕЗ ЄПИСКОПА НІХТО НЕ РОБИ НІЧОГО, ЩО СТОСУЄТЬСЯ ЦЕРКВИ»

«Є ДВА ШЛЯХИ: ОДИН — ЖИТТЯ, ІНШИЙ — СМЕРТІ». Про літературу двох шляхів і «Вчення дванадцяти апостолів»

Особливе місце в історії ранньохристиянської писемності займає напрям, що зветься літературою двох шляхів. Основною темою для неї є образ шляхів життя і смерті, що постають перед християнином. Якщо згадати слова Євангелія від Матфея (Мф. 7: 13–14), йдеться про широкий шлях, що веде до погибелі, і вузький шлях, що веде до життя.
Одна з пам’яток, що належать до літератури двох шляхів, — «Вчення дванадцяти апостолів» («Дідахе»), яке зазвичай датується другою половиною І ст.

«Дідахе» було добре відоме в давній Церкві. Наприклад, як пише відомий патролог Олексій Іванович Сидоров, Климент Олександрійський (бл. 150 – бл. 215) вважав «Дідахе» книгою Святого Письма, не сумніваючись в апостольському достоїнстві цього твору. Однак у більш пізній період такі сумніви виникають: у IV ст. церковний історик Євсевій Кесарійський вважає «Дідахе» належним до категорії спірних і підроблених новозавітних книг. У свою чергу, святий Афанасій Олександрійський (бл. 295–373), хоча і вважав «Вчення Апостолів» книгою, «не введеною у канон» Святого Письма, писав про цей твір як про «призначений Отцями для читання новонаверненим і тим, хто бажає огласитися словом благочестя». Поступово «Дідахе» вийшло з церковного вжитку і було забуте. Лише в 1873 р. цю давньохристиянську пам’ятку заново відкрив митрополит Никомідійський Філофей Врієннія і через десять років він же опубліковано у Константинополі. Сучасні вчені доходять згоди в тому, що «Дідахе» написано не в колі 12 апостолів. Однак значення його важко переоцінити, адже це найбільш рання, крім новозавітних книг, пам’ятка християнської літератури, що дійшла до нашого часу.
За композицією «Дідахе» — невеликий твір, що складається з чотирьох частин. Перші шість розділів містять вчення про згадані вище шляхи життя і смерті. Другу частину твору (розділи 7–10) прийнято називати «літургійною», оскільки вона містить приписи щодо звершення Таїнства Хрещення, про піст і молитву; особливе місце в цій частині «Дідахе» приділяється Таїнству Євхаристії. У третій частині (розділи 11–15) роз’яснюються деякі канонічні і церковно-дисциплінарні питання, зокрема йдеться про правила гостинності та недільні зібрання. Нарешті, четверта — есхатологічна — частина (16-й розділ) присвячена подіям останніх часів світу й людства. Починається вона закликом: «Пильнуйте у житті вашому: нехай світильники ваші не згасають, а чресла ваші не будуть не препоясані, але будьте готові, бо не знаєте часу, коли Господь прийде» (пор.: Мф. 24: 42–44).
Значна частина «Дідахе» (перші чотири розділи) присвячена роз’ясненню, що є «шлях життя». Однак коротко його суть сформульована вже на початку першого розділу: «Спочатку возлюби Бога, Який створив тебе, потім — ближнього свого, як себе самого. Чого б ти не бажав собі, того й сам не чини іншому» (пор.: Мф. 22: 37–39 і Мф. 7: 12). Дорога ж смерті, описана в п’ятому розділі «Дідахе», — це шлях порушення заповідей Божих, шлях беззаконня і гріха.
Автор «Дідахе» ніби ставить читача на роздоріжжі, тільки шляхи від цього роздоріжжя розходяться не по горизонталі, а по вертикалі: вгору — до Бога, і вниз — до погибелі. Як зауважує О. І. Сидоров, термін «шлях», який є ключовим поняттям етичного вчення в «Дідахе», «припускає, що мета цього шляху перебуває поза межа­ми земного життя» і тому «етика твору нерозривно пов’язана з есхатологією». Отже, мова йде про вектор духовного життя, який обирає людина, і кінцева мета — за межами земного буття. Як тут не згадати тлумачення слова «чоловік» з церковнослов’янського словника протоієрея Григорія Дьяченка: «істота, яка має обличчя своє спрямованим угору, до неба, як цілі буття і майбутнього жительства» або, коротше кажучи, — чолом звернений у вічність.
Вчення «Дідахе» про два шляхи завершують слова: «Пильнуй, щоб хто не звів тебе з цього істинного шляху вчення, бо він навчатиме тебе далеко від Бога». І слова ці підводять до думки про те, що шлях насправді єдиний— «шлях учення», «шлях життя», дорога людини до Бога. Інший, «шлях смерті» — це лише залишення шляху істинного…

Продовжувати читання «Є ДВА ШЛЯХИ: ОДИН — ЖИТТЯ, ІНШИЙ — СМЕРТІ». Про літературу двох шляхів і «Вчення дванадцяти апостолів»

СВЯЩЕНСТВО — ЦЕ ПОКЛИКАННЯ

Для мирян і ченців, які думають про священство, корисною та повчальною є плеяда бесід-міркувань на цю тему святителя Іоанна Златоуста.

Продовжувати читання СВЯЩЕНСТВО — ЦЕ ПОКЛИКАННЯ

«НІЩО НЕ СТРИМАЄ МЕНЕ ПРИЙТИ ДО ІІСУСА ХРИСТА»

«Церковна православна газета» продовжує знайомити своїх читачів із пам’ятками давньоцерковної писемності. Цього разу йтиметься про Послання святого Ігнатія Богоносця до римлян. 

Як зазначає архіманд­рит Кіпріан (Керн), «про укладача по­сла­нь, відомих під іменем святого Ігнатія, розбіжностей у науці немає. Це єпископ антіохійський Ігнатій, якого іноді називають Богоносець, спадкоємець по кафедрі антіохійського єпископа Єводія, спадкоємця, у свою чергу, апостола Петра. 

Продовжувати читання «НІЩО НЕ СТРИМАЄ МЕНЕ ПРИЙТИ ДО ІІСУСА ХРИСТА»