Архів категорії: № 24 (298) грудень 2011

ЯКЩО ЛЮДИНА НЕ ВМІЄ ВИСЛОВЛЮВАТИ ПОДЯКУ ГОСПОДУ, НАВРЯД ЧИ ВОНА ЗМОЖЕ БУТИ ХРИСТИЯНИНОМ

Чимало храмів на Русі будували впродовж багатьох років, а іноді й десятиліть. 9 лютого 2007 р. на Сирці у Києві було встановлено наметовий храм на честь Різдва Христового. Вже наступного дня в ньому вперше служили Літургію, і з тих пір молитви тут не припиняються. Поряд повільно, але впевнено зводиться дерев’яний зруб. Парафіян, що­правда, поки що не дуже багато.

Продовжувати читання ЯКЩО ЛЮДИНА НЕ ВМІЄ ВИСЛОВЛЮВАТИ ПОДЯКУ ГОСПОДУ, НАВРЯД ЧИ ВОНА ЗМОЖЕ БУТИ ХРИСТИЯНИНОМ

КРИЛАТІ ВИСЛОВИ БІБЛІЇ

У біблійні часи у народів Сходу був поширений звичай кровної помсти. Часто винного жорстоко карали за завдання найменшої шкоди. Жорстокість була притаманна й ізраїльтянам, тому в Старому Завіті Господь називає їх «жорстковийними».

Продовжувати читання КРИЛАТІ ВИСЛОВИ БІБЛІЇ

«Не плач, Рахіле!»

Євангельські волxви після поклоніння Немовляті, «одержавши уві сні одкровення не повертатися до Ірода, іншою дорогою відійшли в свою країну» (Мф. 2: 12). «Тоді Ірод, побачивши себе осміяним волхвами, дуже розгнівався, і послав повбивати усіх немовлят у Віфлеємі і в усіх околицях його, від двох років і нижче, відповідно до часу, про який вивідав у волхвів. Тоді збулося сказане через пророка Єремію, який говорить: голос у Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике; Рахиль плаче за дітьми своїми, і не хоче втішитись, бо їх немає…»
(Мф. 2: 16–18). Що ж сталося? Чому іудейський цар так жорстоко повівся з дітьми?

Продовжувати читання «Не плач, Рахіле!»

ДАРИ НАВЧЕНИХ ЗІРКОЮ

Народженому Богонемовляті Христу три східних царі, яких називають ще волхвами, принесли багаті дари. Волхви ці були не лише правителями, але й ученими: вони спостерігали за небесними світилами і, коли помітили на сході чудесну зірку, пішли за нею на поклоніння Богонемовляті.

Продовжувати читання ДАРИ НАВЧЕНИХ ЗІРКОЮ

ШУКАЧ НЕБЕСНИХ СКАРБІВ. Святий мученик Воніфатій Тарсійський (день пам’яті – 1 січня за н. ст.)

Святий мученик Воніфатій жив у Римі й був рабом однієї молодої вельможної жінки на ім’я Аглаїда. Вони перебували в беззаконному зв’язку й докоряли собі за це. Намагаючись виправитися, господиня Воніфатія вирішила відрядити його на пошуки святих мощей, знаючи, що якщо у домі є останки праведника, то по його молитвах легше стати на шлях благочестя й отримати спасіння. Перед тим як вирушити в дорогу, Воніфатій з посмішкою запитав господиню, чи прийме вона його власне тіло як святі мощі, якщо він постраждає за Христа.

Продовжувати читання ШУКАЧ НЕБЕСНИХ СКАРБІВ. Святий мученик Воніфатій Тарсійський (день пам’яті – 1 січня за н. ст.)

ЯК ПРАВОСЛАВНИМ ЗУСТРІЧАТИ НОВИЙ РІК?

Черговим гостем Клубу «Душевна культура», що зібрався 20 грудня 2011 року в галереї «Соборна», став відомий місіонер і письменник протоієрей Андрій Ткачов. Формальним приводом для зустрічі послужила презентація його нової книги «У присутності Бога». Але отець Андрій говорив не стільки про себе та свою творчість, скільки про те, що хвилює кожного православного, особливо в період Різдвяного посту.
Як сучасному християнину навчитися жити одночасно у двох світах — духовному і світському? Протоієрей Андрій Ткачов вважає, що, з одного боку, необхідно знайти ту грань, що не дозволить постійно таврувати увесь світ і все, що в ньому є, а з іншого — не дасть загрузнути в його спокусах та гріхах. За його словами, сьогодні кожен православний має зрозуміти, що наші друзі — це хороші книги, фільми, високе мистецтво і глибока музика. Людина, яка виховала таким чином свій смак, відчуватиме огиду до спокус сучасного суспільства та його масової культури. Кульмінацією виступу київського місіонера стала відповідь на питання, яке наприкінці року не дає спокою багатьом православним: «Як зустрічати Новий рік?». Отець Андрій радить, наприклад, порозмірковувати напередодні Нового року над прит­чею про безплідну смоковницю (див.: Лк. 13: 6—9). «Це все, що нам слід знати про Новий рік, — каже він. — Кожна людина є безплідною смоківницею, і Бог Отець може зрубати нас будь-якої секунди. Але Син як Заступнник і Первосвященик каже Отцеві: “Потерпи ще цю людину цей рік”. Можна здогадуватися, що якщо ти не приносиш Богу добрих плодів сам, то чекай скорбот. Тебе принизять, тобто, як безплідну смоковницю “обкладуть гноєм”». Кожен новий рік — це примноження милості Божої над людиною. Тому найкраще бажання цього дня — оновитися, очиститися, виправитися і навчитися працювати на ниві Господній. Під страхом того, що будеш зрубаний, як непотрібний, і звільниш місце під сонцем для іншого дерева. Це правильний спосіб думок для того, хто вступає у новий рік, підсумовує отець Андрій. «Якщо ви не лягли спати, — рекомендує священик, — то о 12‑й годині прочитайте “Отче наш” і подякуйте “Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!” всією родиною, хто не спить. А далі — “Господи, слава Тобі. Ось ми прожили ще один рік. Що злого зробили, прости нас. Благослови новий рік благості Твоєї, навчи творити волю Твою, бо Ти єси Бог наш. Амінь”». «Цьогоріч православні християни мають можливість зустріти Новий рік у храмі. Це багаторічна благочестива православна традиція. І тепер вона досить актуальна, адже новорічна ніч нині припадає із суботи на неділю, — розповідає в інтерв’ю для сайта “Православіє в Україні” протоієрей Георгій Коваленко, голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ. — Я думаю, що благодаттю Божою, недільним Богослужінням це свято освятиться і виглядатиме по‑іншому. Уже не буде потреби у пустих веселощах, салютах на площі чи сидінні перед екраном телевізора, адже це — несправжнє». У суспільстві давно ввійшло в моду дарувати на Новий рік східні сувеніри-символи (наприклад, 2012 рік за китайським календарем — рік дракона). Але для християн це є забобонами. «Дракон у християнській традиції — образ зла. А в нас є образ перемоги над цим злом — святий великомученик Георгій, який перемагає дракона (змія)», — каже отець Георгій і пропонує на противагу забобонній традиції дарувати у ці новорічні свята іконочки із зображенням святого Георгія Побідоносця.

Продовжувати читання ЯК ПРАВОСЛАВНИМ ЗУСТРІЧАТИ НОВИЙ РІК?

СВІТИЛЬНИК ВІРИ СИБІРСЬКОЇ ЗЕМЛІ. Прославлення святого праведного Симеона Верхотурського (день пам’яті — 31 грудня за н. ст.)

У 1692 р. в одному із сибірських сіл під назвою Меркушинcьке були знайдені нетлінні мощі праведника, ім’я якого мешканці не знали. Коли від його святих останків зцілився розбитий паралічем чоловік, а також відбулося чимало інших чудесних зцілень, митрополит Тобольський і Сибірський Ігнатій (Римський-Корсаков) благословив ієродиякона Никифора (Амвросієва) перевірити ці факти. Отець Никифор усю дорогу перебував у молитві. Якось, непомітно для себе, він поринув у дрімоту.

Уві сні ієродиякон побачив перед собою чоловіка середніх літ з русявим волоссям у білому вбранні. На запитання «Хто ти?» — той відповів: «Я Симеон Меркушинський» — і став невидимий. Так жителям с. Меркушинське стало відомим ім’я угодника Божого, який послужив Господу в тих краях у першій половині XVII ст.

Продовжувати читання СВІТИЛЬНИК ВІРИ СИБІРСЬКОЇ ЗЕМЛІ. Прославлення святого праведного Симеона Верхотурського (день пам’яті — 31 грудня за н. ст.)

РОЗ’ЯСНЮВАЧ БОЖИХ ТАЇН. Пророк Даниїл (день пам’яті — 30 грудня за н. ст.)

У 606 р. до Р. Х. Єрусалим було завойовано вавилонським царем Навуходоносором. Серед полонених опинився і 15‑літній Даниїл. Завдяки неабияким здібностям його зарахували до школи для підготовки до служіння при дворі. Серед найбільш здібних юнаків виявилися також Ананія, Азарія та Мисаїл, які стали його найближчими друзями. Всі вони не відступалися від своєї віри і тому впрохали вихователя дати їм можливість харчуватися не з царського столу, де їжу окроплювали ідоложертовною кров’ю, а рослинною їжею.

За відданість істинній вірі Господь нагородив юнаків успіхами в науках. Цар, який був присутній на випускному іспиті, побачив, що вони кмітливіші за його мудреців, і залишив їх служити при дворі. У Книзі пророка Даниїла, що входить до зібрання книг Старого Завіту, описано подвиг віри друзів святого. Відмовившись вклонитися золотому ідолу (Мардуку), Ананія, Азарія та Мисаїл були вкинуті в розжарену піч, проте Ангел Божий зберіг їх неушкодженими у вогні.

Продовжувати читання РОЗ’ЯСНЮВАЧ БОЖИХ ТАЇН. Пророк Даниїл (день пам’яті — 30 грудня за н. ст.)

«Є ДВА ШЛЯХИ: ОДИН — ЖИТТЯ, ІНШИЙ — СМЕРТІ». Про літературу двох шляхів і «Вчення дванадцяти апостолів»

Особливе місце в історії ранньохристиянської писемності займає напрям, що зветься літературою двох шляхів. Основною темою для неї є образ шляхів життя і смерті, що постають перед християнином. Якщо згадати слова Євангелія від Матфея (Мф. 7: 13–14), йдеться про широкий шлях, що веде до погибелі, і вузький шлях, що веде до життя.
Одна з пам’яток, що належать до літератури двох шляхів, — «Вчення дванадцяти апостолів» («Дідахе»), яке зазвичай датується другою половиною І ст.

«Дідахе» було добре відоме в давній Церкві. Наприклад, як пише відомий патролог Олексій Іванович Сидоров, Климент Олександрійський (бл. 150 – бл. 215) вважав «Дідахе» книгою Святого Письма, не сумніваючись в апостольському достоїнстві цього твору. Однак у більш пізній період такі сумніви виникають: у IV ст. церковний історик Євсевій Кесарійський вважає «Дідахе» належним до категорії спірних і підроблених новозавітних книг. У свою чергу, святий Афанасій Олександрійський (бл. 295–373), хоча і вважав «Вчення Апостолів» книгою, «не введеною у канон» Святого Письма, писав про цей твір як про «призначений Отцями для читання новонаверненим і тим, хто бажає огласитися словом благочестя». Поступово «Дідахе» вийшло з церковного вжитку і було забуте. Лише в 1873 р. цю давньохристиянську пам’ятку заново відкрив митрополит Никомідійський Філофей Врієннія і через десять років він же опубліковано у Константинополі. Сучасні вчені доходять згоди в тому, що «Дідахе» написано не в колі 12 апостолів. Однак значення його важко переоцінити, адже це найбільш рання, крім новозавітних книг, пам’ятка християнської літератури, що дійшла до нашого часу.
За композицією «Дідахе» — невеликий твір, що складається з чотирьох частин. Перші шість розділів містять вчення про згадані вище шляхи життя і смерті. Другу частину твору (розділи 7–10) прийнято називати «літургійною», оскільки вона містить приписи щодо звершення Таїнства Хрещення, про піст і молитву; особливе місце в цій частині «Дідахе» приділяється Таїнству Євхаристії. У третій частині (розділи 11–15) роз’яснюються деякі канонічні і церковно-дисциплінарні питання, зокрема йдеться про правила гостинності та недільні зібрання. Нарешті, четверта — есхатологічна — частина (16-й розділ) присвячена подіям останніх часів світу й людства. Починається вона закликом: «Пильнуйте у житті вашому: нехай світильники ваші не згасають, а чресла ваші не будуть не препоясані, але будьте готові, бо не знаєте часу, коли Господь прийде» (пор.: Мф. 24: 42–44).
Значна частина «Дідахе» (перші чотири розділи) присвячена роз’ясненню, що є «шлях життя». Однак коротко його суть сформульована вже на початку першого розділу: «Спочатку возлюби Бога, Який створив тебе, потім — ближнього свого, як себе самого. Чого б ти не бажав собі, того й сам не чини іншому» (пор.: Мф. 22: 37–39 і Мф. 7: 12). Дорога ж смерті, описана в п’ятому розділі «Дідахе», — це шлях порушення заповідей Божих, шлях беззаконня і гріха.
Автор «Дідахе» ніби ставить читача на роздоріжжі, тільки шляхи від цього роздоріжжя розходяться не по горизонталі, а по вертикалі: вгору — до Бога, і вниз — до погибелі. Як зауважує О. І. Сидоров, термін «шлях», який є ключовим поняттям етичного вчення в «Дідахе», «припускає, що мета цього шляху перебуває поза межа­ми земного життя» і тому «етика твору нерозривно пов’язана з есхатологією». Отже, мова йде про вектор духовного життя, який обирає людина, і кінцева мета — за межами земного буття. Як тут не згадати тлумачення слова «чоловік» з церковнослов’янського словника протоієрея Григорія Дьяченка: «істота, яка має обличчя своє спрямованим угору, до неба, як цілі буття і майбутнього жительства» або, коротше кажучи, — чолом звернений у вічність.
Вчення «Дідахе» про два шляхи завершують слова: «Пильнуй, щоб хто не звів тебе з цього істинного шляху вчення, бо він навчатиме тебе далеко від Бога». І слова ці підводять до думки про те, що шлях насправді єдиний— «шлях учення», «шлях життя», дорога людини до Бога. Інший, «шлях смерті» — це лише залишення шляху істинного…

Продовжувати читання «Є ДВА ШЛЯХИ: ОДИН — ЖИТТЯ, ІНШИЙ — СМЕРТІ». Про літературу двох шляхів і «Вчення дванадцяти апостолів»