Архів категорії: № 19 (293) жовтень 2011

БАЧИТИ ТА ЧУТИ КОЛЕГ І АУДИТОРІЮ

Учасники IV Фестивалю ЗМІ православних після спільної молитви за Божественною літургією у день пам’яті небесного покровителя церковних журналістів і письменників — святителя Димитрія Ростовського, м. Балаклава АР Крим, 3–7 жовтня 2011 р.


Продовжувати читання БАЧИТИ ТА ЧУТИ КОЛЕГ І АУДИТОРІЮ

«Вчення Григоріса» Священномученик Григорій, просвітитель Великої Вірменії (день пам’яті — 13 жовтня за н. ст.)

Житіє святого Григорія описано Агафангелом, письменником IV ст., легендарним автором історії навернення Вірменії до християнства. Крім житія, у книзі Агафангела міститься збірка із 23 проповідей, приписуваних святому Григорію Просвітителю, тому цю книгу називають ще «Книгою Григоріса» або «Вченням просвітителя» (вірм. «Вардапетутюн»). У середи­ні III ст. на території Великої Вірменії у результаті палацової змови було убито царя Курсара. Змовника заарештували. Ним виявився нащадок парфянських царів — Арнак. Його засудили до смерті разом з усім родом. Серед засуджених опинився і його малолітній син Григорій. Але його вдалося врятувати: вивезти до Кесарії Каппадокійської, де хлопець вивчив основи віри.Змужнівши, Григорій одружився, став батьком двох синів. У 325 р. Григорія було запрошено на Перший Вселенський Собор у Нікеї, але не маючи можливості поїхати сам, він відправив туди свого сина Арістакеса, який, разом з іще одним посланцем на ім’я Акрітіс, привіз до Вірменії Нікейські постанови. Після смерті дружини праведник вирішив повернутися до Вірменії, щоб спокутувати гріх батька. Григорій став одним із вірних слуг вірменського царевича Тиридата. Але Тиридат був язичником і, ставши царем, спробував насильно змусити Григорія відректися від Христа. Отримавши рішучу відмову, Тиридат наказав підвісити мученика вниз головою з каменем на шиї. Кілька днів поспіль Григорія обкурювали сморідним димом, били, знущалися, примушували ходити в залізних чоботях з цвяхами. Під час випробувань Григорій співав псалми. У в’язниці Господь зцілив Свого угодника. Наступного дня правитель Вірменії наказав продовжити тортури, які Григорій витерпів з такою ж мужністю і гідністю, як і раніше. Не отримавши бажаного результату, Тиридат у безсиллі наказав облити сповідника гарячим оловом і кинути його в рів, наповнений отруйними комахами та зміями. І цього разу Григорій виявився неушкодженим. У ямі він провів 14 років, підтримуваний Ангелом, який підбадьорював і зміцнював його. Також до ями приходила якась жінка, яка таємно годувала праведника хлібом. За цей час правління Тиридата було затьмарене ще одним злочином. За його наказом були жорстоко закатовані діва Рипсимія, стариця ігуменя Гаїанія і з ними ще 35 дів одного з жіночих монастирів. Невдовзі усі учасники злодіяння разом з правителем, придворними і воїнами були вражені Божим гнівом. Одержимі бісами, вони уподібнилися диким вепрам, бігаючи по лісах у розірваному одязі і завдаючи собі ран. Спасіння нещасних прийшло через сестру правителя — Кусародухту. Їй було сповіщено уві сні, що страждання брата і його наближених можуть закінчитися тільки із звільненням Григорія. Мабуть, уже ніхто не розраховував побачити праведника живим. Коли підійшли до ями й запитали: «Григорію, чи живий ти?», він відповів: «Благодаттю Бога мого я живий». Перед очима здивованих слуг постав зовсім висохлий почорнілий чоловік. З перших хвилин спілкування стало зрозуміло, що Григорій зберіг твердість духу і ясність розуму. Він наказав поховати останки мучеників, а на тому місці побудувати храм. Туди сповідник і привів біснуватого Тиридата і звелів йому молитися мученикам і покаятися у злочинах. Зцілений Тиридат прийняв Хрещення з усім своїм домом. За прикладом правителя хрестився і весь вірменський народ. У 301 р. стараннями священномученика Григорія було побудовано Ечміадзинський собор. Через чотири роки праведник був поставлений єпископом Вірменії. Влаштувавши Вірменську Церкву, святитель Григорій закликав до єпископського служіння свого сина, Аростана-пустельника, а сам оселився у пустині. У 335 р. просвітитель Вірменії відійшов до Господа. Його святі останки нині зберігаються в Ечміадзинському соборі. За традицією, щороку під час мироваріння Католикос-Патріарх усіх вірмен благословляє миро правицею праведника.

Обдарований Богородицею Преподобний Роман Солодкоспівець (день пам’яті — 14 жовтня за н. ст.)

Найзнаменитіший візантійський гімнограф (автор священних гімнів) преподоб­ний Роман Солодкоспівець жив у епоху імператора Юстиніана Великого. Візантійська, а слідом за нею і Руська Церкви прославили Романа як святого, який отримав дар «услады сладкопения» від самої Божої Матері. Прийнято вважати, що преподоб­ний став автором понад тисячі молитов і гімнів до різних церковних свят. Однак до нас дійшло тільки 85 написаних ним молитвослів’їв. Особливо відомий акафіст, написаний Солодкоспівцем на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці, який співається у п’яту суботу Великого посту.
Служіння Господу праведник розпочав у рідному м. Бейруті в сані диякона. Через якийсь час він переїхав до столиці Візантійської імперії Константинополя і став одним із кліриків храму Святої Софії. За старанність у богослужіннях і щиру віру патріарх Євфимій наблизив його до себе. Ця обставина налаштувала супроти Романа кількох соборних кліриків, які почали всіляко принижувати його. Знаючи про те, що святий не вирізняється музичним слухом і красою співу, вони насильно виштовхнули його на амвон храму в саме той момент богослужіння, коли необхідно було проспівати одну з молитов свята. У храмі, переповненому молільниками, служив патріарх, був присутній імператор. Збентежений і наляканий, святий Роман своїм тремтячим голосом і невиразним співом всенародно осоромився. Додому праведник прийшов у геть пригніченому стані. Ніч пройшла в слізній молитві перед образом Божої Матері. Цариця Небесна явилася Роману, простягнула паперовий сувій і звеліла з’їсти його. І ось сталося чудо: праведник отримав гарний, мелодійний голос і водночас поетичний дар. У пориві натхнення він тут же склав свій знаменитий кондак свята Різдва Христового: «Дева днесь Пресущественнаго раждает, и земля вертеп Неприступному приносит…».
Наступного дня у Софійському храмі служили всеношну свята Різдва Христового. Роман наполіг на тому, щоб йому знову дали можливість заспівати на амвоні. Святий виконав піснеспів «Дева днесь», чим викликав загальне захоплення. Народ прозвав його «Солодко­співцем». Відтоді преподобний своїм голосом і натхненними молитвами став прикрашати богослужіння в головному храмі імперії, завоювавши загальну любов жителів Нового Рима.
Крім виконання богослужбових обов’язків, праведник також ніс послух учителя співу. Служачи своїми талантами Церкві, святий високо звеличив благоліпність православних богослужінь. Помер преподобний Роман Солодкоспівець у 556 р. В історію він увійшов як найвидатніший музикант, співець і поет. Нині до нього звертаються з проханнями про небесне заступництво всі ті, хто хоче своїм голосом чи поетичним даром прославити Господа і Його Церкву.

«От художества волшебнаго обратився». Священномученик Кіпріан, свята мучениця Іустина і святий мученик Феоктист (день пам’яті — 15 жовтня за н. ст.)

З наймолодших літ уродженець м. Антіохії Кіпріан серйозно вивчав чародійство та язичницьку філософію. Пройшовши курс навчання у таких центрах греко-римської цивілізації, як Аргос, Таврополь, Мемфіс, Вавилон, він у 30 років отримав посвячення у жерці на горі Олімп. Кіпріан досяг чималого успіху в спілкуванні з духами злоби піднебесної. Він бачив самого князя темряви, отримав у прислугу полк бісів та силу керувати стихіями, викликати мерців, насилати на людей мор і пошесть. З такими здібностями Кіпріан був з пошаною прийнятий язичниками Антіохії, де дістав посаду головного жерця.

Проте зустріч з юнаком на ім’я Аглаїд поклала початок новій історії в біографії Кіпріана. Закохавшись у дівчину на ім’я Іустина, Аглаїд ніяк не міг добитися взаємності. Тоді юнак звернувся до відомого мага і чарівника з проханням вплинути на Іустину, щоб та дала згоду вийти за нього заміж. Кіпріан почав спокушати дівчину, прикликаючи бісів, що розпалюють блудну пристрасть. Він і сам разом з одним із бісівських князів поставав перед Іустиною в різних образах. Зрештою навів на її родину і все місто мор, але і тоді був переможений силою чистої молитви Іустини, яка увірувала в Христа і привела до Господа своїх батьків, давши обітницю присвятити себе Богові. Однак не звиклий до поразок Кіпріан вперше в житті відчув безсилля бісівських слуг перед вірою у Христа і хресним знаменням. Навіть при згадці імені Іустини духи злоби розсіювалися і чари переставали діяти. На зміну звичному почуттю власної величі прийшло відчуття глибокого падіння і нікчемності тих, кому він служив. «Якщо ти боїшся навіть тіні Хреста і тремтиш перед ім’ям Христовим, — сказав Кіпріан сатані, — то що ти робитимеш, коли сам Христос прийде на тебе?» Диявол тут же накинувся на жерця, який зрадив йому, і став бити і душити його. Щоб врятуватися, Кіпріан вдався до сили хреста і прикликав на допомогу Господа Іісуса Христа. З почуттям глибокого покаяння вчорашній жрець звернувся до місцевого єпископа Анфима, віддавши на спалення всі свої книжки. Наступного дня Кіпріан прийшов у храм і не виходив з нього, поки не прийняв святе Хрещення. Його служіння Богу було настільки ревним, що через місяць він був висвячений на диякона, через рік на пресвітера, а ще через деякий час прийняв архієрейський сан. Коли імператор Діоклетіан почав гоніння на Церкву, то в єпархії Кіпріана вже не залишилося людей, які бажали приносити жертви ідолам, а їхні капища були занедбані. Разом з Іустиною, яка на той час несла послух ігумені монастиря, праведника схопили і привели на допит у Нікомідію. Рішуче відмовившись принести жертви ідолам, святі Кіпріан та Іустина були усічені мечем у 304 р. Бачачи силу їхньої віри, один з воїнів на ім’я Феоктист привселюдно визнав себе християнином і був страчений на місці. Сьогодні християни особливо прикликають ім’я святого священномученика Кіпріана у боротьбі з нечистими духами.  
Продовжувати читання «От художества волшебнаго обратився». Священномученик Кіпріан, свята мучениця Іустина і святий мученик Феоктист (день пам’яті — 15 жовтня за н. ст.)

ЗЕМЛЯ АНГЕЛІВ. Апостоли та первомученики Англії та Ірландії

Згідно з однією з версій, слово «Англія» (England) є словосполученням двох слів: «ангел» (angel) і «земля» (land). За переданням, апостоли Петро і Павел проповідували на завойованому римлянами острові, в «ангельській землі». До речі, Лондон заснували саме римляни. Ще одне передання свідчить про християнську проповідь Іосифа Арімафейського, того самого чоловіка з євангельської історії, який допомагав Христу нести хрест на Голгофу. Іосиф був купцем і неодноразово припливав до містечка Глaстoнбері, де були срібні рудники. Кажуть, що саме Іосиф посадив відомий «глaстoн­берійський терен». Встановилася традиція щороку дарувати квіти цього терену королеві Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Серед інших апостолів, які проповідували на території сучасної Великої Британії, передання згадує Симона Зилота та одного із 70‑ти апостолів.

Продовжувати читання ЗЕМЛЯ АНГЕЛІВ. Апостоли та первомученики Англії та Ірландії

«ВІЗЬМИ ХРЕСТ СВІЙ ТА ЙДИ ЗА МНОЮ…»

 

Хрестовоздвиженський храм (на Подолі) — перлина православного Києва. Білосніжна кам’яна споруда підноситься над землею, але не відразу являє себе світові, оскільки прикрита, з одного боку, мальовничим пагорбом, а з іншого — висотною (якщо судити за подільськими мірками) будівлею. Навіть нехрещених, які бачать цю перлину, тягне відмовитися якщо не відразу й від усього, то від повсякденної суєти на певний час — точно. Неодноразово був свідком того, як далекі від Церкви українці й іноземці, випадково побачивши храм, довго не могли відвести від нього погляду, після чого піднімалися мурованими східцями в невідомий для них світ… Цього року храм відзначив своє 170‑річчя.   Основний престол у верхньому храмі — на честь Воздвиження Хреста Господнього — освятили у 1841 р. (будівництво розпочали у 1823‑му). Північний приділ — на честь Казанської ікони Божої Матері (добудований у 1860‑х рр.) — прикрашений розписами, що їх дослідники відносять до маловивчених сторінок творчості живописця Григорія Світлицького. Він, до слова, в одній з композицій («Покров Богоматері») написав автопортрет, де, дотримуючись традицій майстрів минулого, зобразив себе в образі диякона…


Продовжувати читання «ВІЗЬМИ ХРЕСТ СВІЙ ТА ЙДИ ЗА МНОЮ…»

БОГОСЛОВ’Я ДИТИНСТВА. У Києво-Печерській Лаврі пройшли XI Міжнародні Успенські читання

Богослови та науковці з десяти країн світу зібралися в столиці України, щоб поспілкуватися і разом обговорити тему «Дитинство в християнській традиції та сучасній культурі». Під такою назвою 25 вересня в актовому залі Києво-Печерської Лаври відкрилися Успенські читання-2011.

Перше пленарне засідання розпочалося доповіддю Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира «Духовний смисл дитинства і старості в християнській традиції». Оскільки Митрополит Володимир перебуває на лікуванні, його доповідь зачитав голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко. «Дитинство та старість — це два абсолютно різні за своїми обставинами вікові періоди, — йдеться у слові Предстоятеля. — Але за своїм внутрішнім досвідом, за цією відкритістю Богу, вони багато в чому схожі. Те, що передчувається чистим серцем в дитинстві, дається баченню навченого досвідом серця в старості». «Будьте як діти, сказав Христос і тим самим дав нам заповідь, якої пізніше будуть дотримуватися всі християнські подвижники — забути про себе, зосередити свою волю на Богові, а не на тих, навіть найвищих і, здавалося б, справжніх переживаннях, які залишаються в нашій душі після богоспілкування», — нагадав Блаженніший Владика. Митрополит Мінський і всієї Білорусі Філарет, постійний учасник Успенських читань, і цього разу здивував своєю глибокою і неординарною доповіддю «Зустріч з дитинством: навчення любові». Владика не зміг приїхати на конференцію і доручив виступити зі своєю доповіддю ректору Мінської духовної академії та семінарії архімандриту Іоасафу (Морза). «Коли я прочитав тему конференції, вона викликала у мене посмішку. Що може сказати 76-річний монах-архієрей про дитинство? Моє оточення, та й я сам безнадійно дорослі люди», — був гранично відвертий Митрополит Філарет. «Учні Христові сприймали свого авву як земного учителя, близькість до якого обіцяє певні блага, але Проповідник смирення та любові Христос вказує на дитя (див.: Лк. 9: 46–48), — зауважує Владика і пояснює. — Шлях у Царство Боже лежить не через широкі ворота, а через непримітні для світу дверцята дитинства». Архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан, Керуючий справами УПЦ, присвятив свій виступ глибоким роздумам про цінність людської особистості. «Цінність душі не визначається віком. Дитина перед Богом настільки ж повноцінна особистість, як і доросла людина, причому не з моменту народження, а з моменту зачаття. Різниця лише в тому, що особистісні якості дано їй як дари, які ще належить розкрити. І головне завдання виховання — створити такі умови, щоб ці дари розкрилися», — вважає владика. «Підтвердженням безумовної цінності дитини, визнання за нею головного права особистості — права на спілкування з Богом, стала традиція Причастя з дитинства, — сказав архієпископ Митрофан. — Проте не тільки в суспільстві, але і в Церкві це не завжди достатньою мірою усвідомлювалося. З XII ст. Католицька Церква відійшла від традиції причащати дітей від народження». Владика нагадав, що в XVI ст. Тридентський собор встановив вік, після досягнення якого дозволялося приступати до Таїнства Миропомазання та Причастя: для дівчаток — з 12 років, для хлопчиків — з 14 років. І лише на початку XX ст. папа Пій X знизив вік першого Причастя дітей до семи років. «По суті, цим порушувалося одне з найголовніших прав дитини — право на спілкування з Богом. У православній традиції причастя дітей з дитинства не переривалося ніколи. Доказом визнання в дитині її абсолютної цінності є канонізація дітей, визнання дитячої святості», — підкреслив Керуючий справами УПЦ. Ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній виступив з доповіддю «Тема дитинства і дитячого віку в Новому Завіті», в якому дав богословський аналіз відповідних місць Святого Письма. Архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр у своїй доповіді розмірковував над темою «Дитячість і проблема щирості в сучасному мистецтві». Аналізуючи візуальну творчість XXI ст., він дійшов висновку, що по-дитячому безпосередній погляд на відображувану дійсність в аматорській фотографії часто буває глибше і талановитіше складної професійної роботи, перевантаженої контекстами і смислами. Доповідь ректора Санкт-Петербурзької духовної академії і семінарії єпископа Гатчинського Амвросія «Духовно-аскетичне і богословсько-есхатологічне осмислення слів Христа “…якщо не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне” (Мф. 18: 3)» прочитав завідуючий аспірантурою СПбДА священик Костянтин Костромін. Своїм виступом «Дитинство як час посвяти в Таїнство Церкви» єпископ Макарівський Іларій продовжив тему, розпочату архієпископом Митрофаном. Перше пленарне засідання Успенських читань завершилося доповіддю настоятеля парафії в ім’я святого Амвросія Медіоланського в Мілані ієромонаха Амвросія (Макара) «Душевна чистота дитини». Модератором першого дня богословського форуму був керівник Центру святого Климента «Спілкування та діалог культур» Костянтин Сігов. Успенські читання продовжилися 26 вересня в Національному заповіднику «Софія Київська», а 27 вересня учасники форуму зібралися в Інституті релігійних наук ім. Фоми Аквінського. Завершилася конференція в середу 28 вересня в Національному університеті «Києво-Могилянська Академія». Головними і беззмінними організаторами Міжнародних Успенських читань є Центр святого Климента «Спілкування і діалог культур» та науково-видавниче об’єднання «Дух і Літера». На сайті Центру святого Климента можна ознайомитися з матеріалами минулих читань, які в друкованому вигляді регулярно видає «Дух і Літера».
Продовжувати читання БОГОСЛОВ’Я ДИТИНСТВА. У Києво-Печерській Лаврі пройшли XI Міжнародні Успенські читання

Маленька книга про велике милосердя

До 160-річчя першої публікації повісті «Хатина дядечка Тома» та 200-річчя від дня народження письменниці Гаррієт Бічер-Стоу

Продовжувати читання Маленька книга про велике милосердя

ЧАС І ГЛЯДАЧ РОЗСУДЯТЬ. У Києві відбувся IX Міжнародний фестиваль православного кіно «Покров»

 Щоосені Київ на кілька днів стає столицею православного кінематографа. Ті, хто любить і вміє знімати таке кіно, разом зі своїми глядачами створюють справжнє свято творчості та душевного спілкування. Не став винятком і IX фестиваль, що подарував киянам та гостям столиці п’ять днів знайомства з добрими фільмами та їхніми творцями.

  IX Міжнародний православний кінофестиваль «Покров» відкрився 5 жовтня в київському Будинку кіно. Від імені Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, присутніх привітав архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр. А президент фестивалю народний депутат Андрій Деркач зачитав вітальне слово Президента України Віктора Януковича. З привітаннями виступили й інші офіційні особи, та особливо зворушили учасників і глядачів слова духовного керівника фестивалю — єпископа Обухівського Іони та його гостей — голови Духовної експертної ради Міжнародного кінофестивалю «Cвітлосяйний ангел» (Росія, м. Москва) ігумена Кіпріана (Яценка) та президента Міжнародного Стрітенського православного кінофестивалю «Зустріч» (Росія, м. Обнінськ) черниці Софії (Іщенко).  

ЩО ТАКЕ  ПРАВОСЛАВНЕ КІНО?

Голова Синодального відділу у справах молоді єпископ Іона відкрив дискусію, що стала лейтмотивом усіх заходів фестивалю. Що таке православне кіно? Тема, на перший погляд, не нова, але не втратила своєї актуальності навіть на дев’ятому фестивалі «Покров». Владика навів приклад із житія святителя Димитрія Ростовського, який заповідав покласти у свою домовину його рукописи Житій святих. «Тому критерієм православного кіно є готовність автора постати перед Господом зі своїм творінням», — зробив висновок єпископ Іона. Духовний керівник фестивалю одразу ж поставив дуже високу планку і, можливо, глибше та ясніше за інших відповів на питання, яке хвилює багатьох. Ігумен Кіпріан розповів, що кінофестиваль «Світлосяйний ангел» висунув ідею доброго кіно і проводиться під гаслом «Добре кіно повертається». «Добре кіно, — пояснив він, — це таке кіно, після якого у глядача з’являються добрі думки і бажання, прагнення робити добрі справи». Черниця Софія підійшла до проблеми, порушеної єпископом Іоною, найбільш ґрунтовно. Вона виділила три критерії православного кіно: 1. Христоцентричність. 2. Християнська етика. 3. Християнська естетика. «Прославляти православний спосіб життя засобами кіномистецтва», —так визначила вона завдання православного кінофестивалю «Зустріч».  

«ПЕЛІКАН» І КУСТУРИЦЯ

Понад 100 фільмів були запропоновані для участі у програмі фестивалю, з яких журі обрало 40. Цього року до його складу увійшли: архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан (голова журі), режисер Міла Панкова (почесний член журі), викладач Київського національного університету театру, кіно і телебачення Аделіна Хмельницька, оператор Дмитро Санін, директор компанії «Фабрика Кіно» Вадим Романенко, сценарист і режисер Володимир Громов, керівник компанії «Бабич-дизайн» Валерій Бабич і керівник Центру православної культури «Ліствиця» протоієрей Ігор Собко. Дорогим подарунком на відкритті фестивалю стала прем’єра фільму французького режисера Олів’є Орлі «Пелікан», з Еміром Кустуріцею в головній ролі. У картині розповідається про непрості стосунки батька-рибалки зі своїм сином після смерті матері. У їхньому будинку з’являється пташеня-пелікан, яке допомагає хлопчикові знову знайти свого батька і повернути його до життя. Із перших хвилин перегляду стало ясно, що відомий сербський режисер не лише грає у цьому фільмі, але і є безсумнівним натхненником творчої групи. Це і насторожувало. Життєрадісність і оригінальний гумор фільмів Кустуриці — надбання світового кінематографа, але багато його картин важко назвати православними. Побоювання виявилися марними: «Пелікан», на превеликий подив публіки, показав справжній зразок професійного православного кіно. Попри те, що фільм знятий у жанрі трагікомедії, він не переходить ту межу, за якою гумор стає вульгарністю. Тут є і веселі ченці, і багатодітний парафіяльний священик, який викликає посмішку, але це анітрохи не принижує пастирів Церкви, а робить їх більш зрозумілими глядачеві. Є в картині і любовна лінія, але режисер зумів так показати закоханих підлітків, що фільм можна сміливо дивитися всією родиною.  

ЧИ БУВАЮТЬ НЕПРАВОСЛАВНІ ФІЛЬМИ НА ПРАВОСЛАВНИХ КІНОФЕСТИВАЛЯХ?

Якщо покази кінофестивалю, що проходили при переповненому залі, знаходили гарячий відгук у глядачів, то інші заходи «Покрову» викликали суперечливі почуття. Організаторами було заявлено, що в рік ювілею Федора Михайловича Достоєвського кінофестиваль проведе круглий стіл «Життя Достоєвського. Кінолітопис», на якому обговорюватимуться картини, що розповідають про життя і творчість великого письменника. До того ж у програмі фестивалю було кілька фільмів на цю тему, які викликали не­однозначну критику глядачів та експертів. З невідомих причин круглий стіл раптово скасували, і дискусія, на жаль, не відбулася. Проте учасники фестивалю змогли вдосталь поспілкуватися з відомим російським режисером Володимиром Хотиненком, який провів майстер-клас та прес-конференцію. Володимир Іванович відповів на численні запитання колег і глядачів, розповів про те, як знімав свої відомі картини — документальний серіал «Паломництво у вічне місто» і художній фільм «Піп» (гран-прі ПКФ «Покров-2009»). Поділився він і своїм визначенням православного кіно — «це кіно, в якому не переплутані добро і зло». Володимир Хотиненко розповів, що після зйомок серіалу «Достоєвський» йому доручили писати сценарій для екранізації роману Достоєвського «Біси». Останнє творіння режисера викликає найбільше запитань. Здається, що вже намітилася певна тенденція — режисери, які стали «своїми» в православному середовищі завдяки хорошим православним фільмам, наступною картиною ставлять своїх шанувальників, м’яко кажучи, у незручне становище. Так сталося з Павлом Лунгіним, який після «Острова» зняв фільм «Цар», що отримав масу негативних оцінок православних критиків. Щось схоже відбувається і з Володимиром Хотиненком. Його фільм «Піп» — це, напевно, найкраще кіно про православного священика. Звичайно, безліч шанувальників режисера з нетерпінням чекали виходу на екрани його нової роботи — серіалу «Достоєвський». Але ситуація дзеркально повторилася. Дуже добротно знятий, з одним із кращих російських акторів у головній ролі (Достоєвського грає Євген Миронов), серіал показує лише бентежну, сповнену неспокою, людину, яка погрузла у пристрастях. Залишмо біографічну достовірність серіалу (хоча провідні літературознавці його вже розкритикували), та хіба не можна було обійтися без розбещених сцен у фільмі про людину, дорогу багатьом православним?  

ПЕРСПЕКТИВИ І ПАРАДОКСИ

У рамках фестивалю 7 жовтня відбувся круглий стіл на тему «Перспективи розвитку православного кінематографа», модераторами якого виступили директор ПКФ «Покров» протоієрей Олександр Акулов і президент православного кінофестивалю «Зустріч» черниця Софія (Іщенко). З самого початку дискусії президент «Зустрічі» дала обґрунтування критеріям православного кіно, які категорично заперечував отець Олександр. Долю заходу «врятував» гість фестивалю — відомий російський православний письменник і сценарист Олексій Солоніцин, який порадив звернутися до давно відомого літературного терміну «духовний реалізм». Запропонований метод письменник висловив через формулу, де в чисельнику — православний світогляд, а в знаменнику — сума художніх прийомів. Він додав, що по-справжньому великий твір має відповідати чотирьом вимогам: 1. Передавати побутову правду життя. 2. Вірно відображати психологію героїв. 3. Мати соціальну складову. 4. Мати прагнення до неба. Під час обговорення учасники негативно оцінили фільм «Цар», з чим повністю був згоден і отець Олександр Акулов. Проте у 2009 р. саме цей фільм закривав фестиваль і отримав І премію в номінації «ігрове кіно». Звідси напрошується висновок, що іноді найголовнішими членами журі є час і глядач. Вони розсудять.  

КІНО СКІНЧИЛОСЯ?

Урочисте закриття фестивалю відбулося 9 жовтня. Привітати переможців прийшли міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник, політик Петро Порошенко, генеральний директор ЗАТ «Смарт-холдинг» Олексій Пертін, голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олександр Курдинович, генеральний директор Національної телекомпанії України Єгор Бенкендорф. На превеликий подив учасників фестивалю, Гран-прі отримав маловідомий фільм російського режисера Ірини Васильєвої «Кіно скінчилося». На жаль, картина демонструвалася у дуже незручний для православного кінофестивалю час — у суботу ввечері, тому залишилася невідомою для більшості глядачів. Найкращий фільм православного кінофестивалю «Покров–2011» розповідає про трагічну долю багатодітної жінки, яка в жертовному пориві розлучається з чоловіком і виходить заміж за вбивцю. Після болісних випробувань головні герої знову стають чоловіком і дружиною. Прості сільські аристократи духу вражають глядача глибиною самоаналізу, тонкістю почуттів, гумором і тугою про нездійсненне. Сподіваємося, що глядачі все-таки побачать цю стічку на показах, які кінофестиваль проводить у Києві та інших містах України, а згодом і на DVD. Адже, за твердженням організаторів кінофоруму, «Покров» не закінчується разом з нагородженням переможців, а триває впродовж цілого року.  
Продовжувати читання ЧАС І ГЛЯДАЧ РОЗСУДЯТЬ. У Києві відбувся IX Міжнародний фестиваль православного кіно «Покров»