Архів категорії: № 18 (292) вересень 2011

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА СЬОГОДНІ

Не так давно ми відзначили 960 років славній обителі — головній святині українського Православ’я. Чим живе Києво-Печерський монастир зараз «Церковній православній газеті» розповіли його насельники. 

Продовжувати читання КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА СЬОГОДНІ

«І ВОРОГИ ЛЮДИНІ — ДОМАШНІ ЇЇ…»

«Хочу запитати: чи немає протиріччя між євангельськими словами про те, що вороги людині – домашні її, і апостольським твердженням про необхідність піклуватися про своїх домашніх?

Продовжувати читання «І ВОРОГИ ЛЮДИНІ — ДОМАШНІ ЇЇ…»

Свідок Істини. Свята великомучениця Євфимія Всехвальна (день пам’яті — 29 вересня за н. ст.)

Свята великомучениця Євфимія постраждала за Христа близько 304 р. у м. Халкідоні. Правитель Пріск видав наказ про загальне свято на честь ідола Арея. На тих, хто не прийме в ньому участі, чекали тортури й муки. У місті та його околицях 49 чоловік сховалися від очей язичників, щоб звершити Божественну літургію. Серед них була і юна Євфимія — донька сенатора Філофрона та Феодосії. Пріску стало відомо про місцеперебування християн, і незабаром вони постали перед його судом.

Умовляння й найжорстокіші тортури тривали 19 днів, але ніхто не погодився принести жертву ідолу. Тоді правитель відправив полонених на суд до імператора Діоклетіана, залишивши тільки наймолодшу з них — Євфимію. Колесо з гострими ножами мало остаточно налякати молоду сповідницю. Євфимія молилася Господу про зміцнення в майбутньому подвигу. Коли вмовляння Пріска не подіяли, праведницю прикували до колеса, і привели його в рух, щоб через мить гострі ножі почали різати тіло сповідниці. Свята голосно молилася. І ось колесо зупинилося. Жодні зусилля катів були безуспішними. Через якусь мить Ангел Господній зняв Євфимію з колеса. Свята з радістю почала прославляти Бога. Тоді воїни Віктор і Сосфен отримали наказ кинути християнку в розжарену піч. Проте грізний вигляд Ангелів у печі змінив переконання воїнів, і вони з катів перетворилися на сповідників імені Господа, Якого славила Євфимія. Вони були кинуті на поталу звірам у цирку, але ті не напали на мучеників. Віктор і Сосфен, благаючи Христа прийняти їх у Своє Царство, почули голос з Неба і відійшли в життя вічне. Що не посміли зробити Віктор і Сосфен, виконали інші воїни: Євфимія була вкинута у піч. Однак і цього разу знаряддя страти не заподіяло їй ніякої шкоди. Пріск приписав це чародійству Євфимії й віддав сповідницю на розтерзання звірам у цирку. Однак хижаки не торкалися дівчини. Євфимія стала благати Господа, щоб Він сподобив її померти. Ведмедиця завдала невеликої рани на нозі сповідниці, з якої витекла кров, після чого великомучениця одразу ж померла. Раптом сильний землетрус змусив свідків події в паніці розбігтися. Цирк обезлюднів і батьки праведниці змогли безперешкодно взяти тіло доньки й поховати неподалік від Халкідона. Вже у V ст. на місці її поховання було зведено величний храм, куди помістили мощі великомучениці. У 451 р. він став місцем проведення засідань IV Вселенського Собору. Його учасники зібралися для вирішення питання про природу Іісуса Христа. Єретики наполягали, що Господь мав лише одну природу — Божественну. Утвердитися у православному віро­вченні про дві природи Христа — Божественну і людську, вдалося завдяки чуду, звершеному Всехвальною праведницею. Коли через три дні найсуворішого посту учасники Собору відкрили ковчег з мощами святої, то сувій з єретичним віровченням лежав біля її ніг, а сувій з православним сповіданням Євфимія сама простягла в руки Константинопольському патріарху Анатолію. Згодом святі мощі великомучениці було перенесено до Константинополя.  

За словом Богоматері… Преподобна Євфросинія Суздальська (день пам’яті — 1 жовтня за н. ст.)

Зносити життєві негаразди за допомогою молитви та трудів — такий заповіт преподобної Євфросинії Суздальської. Все її життя було сповнене випробувань: смерть нареченого, батька, брата, наставника. Розорення Вітчизни монголо-татарами, безперервна духов­на боротьба вимагали від праведниці терпіння, смирення та мужності. Примітно, що ні в одному із древніх житій святих жон Русі немає стількох згадок про благодатну допомогу Божої Матері, як у житії преподобної Євфросинії. Від народження до останньої хвилини свого життя вона була служителькою Цариці Небесної.

Продовжувати читання За словом Богоматері… Преподобна Євфросинія Суздальська (день пам’яті — 1 жовтня за н. ст.)

Правитель-миротворець. Святий благовірний князь Феодор, Смоленський і Ярославський (день пам’яті — 2 жовтня за н. ст.)

1237–1239 рр. — одні з найтрагічніших в історії Русі. Монголо-татарські орди вогненним смерчем пройшли південно-східними й південними князівствами, змітаючи все на своєму шляху. Лементом, стогонами та сльозами сповнилася Руська земля. У цей непростий час народилася людина, яка послужила відновленню колишньої слави та величі Вітчизни, — святий благовірний князь Феодор, Смоленський і Ярославський.

У 1240 р. помер батько праведника — Ростислав, правнук благовірного князя Ростислава, Смоленського і Київського. Старші брати Феодора поділили спадщину батька. Святому дістався Можайськ. Там пройшли його дитинство та юність. У 1260 р. князь одружився з Марією Василівною, донькою святого князя Василія Ярославського, і став правити в Ярославлі. Незабаром у них народився син Михайло. У другій половині XIII ст. Орда почала залучати руські дружини для спільних військових походів проти третьої сторони. Один з таких походів відбувся у 1277 р. в Осетинську землю. У ньому взяв участь і князь Феодор. У цих боях яскраво проявилися полководницький талант і особиста звитяга праведника. Князь заслужив особисту прихильність хана Менгу-Теміра й був запрошений до Орди. За літописом, «Менгу-Темір і цариця вельми його любяше і на Русь його не хотяше пускати мужності заради і краси лиця його». Через три роки святий повернувся до Ярославля. На цей час його дружина вже померла, а в князівстві правили теща Феодора, княгиня Ксенія, та малолітній Михайло. Ярославці не прийняли князя, і він повернувся в Орду, де був з честю прийнятий ханом. Дружина Менгу-Теміра захотіла видати за нього свою доньку. Хан якийсь час вагався, оскільки вважав руських князів своїми васалами, але погодився. Феодор одружився з донькою Менгу-Теміра, яка при Хрещенні отримала ім’я Анна. У цьому шлюбі народилися майбутні святі князі Давид і Костянтин. Свій величезний вплив в Орді Феодор використовував на славу Руської землі й Руської Церкви.У 1290 р. помер перший син праведника, Михайло, і князь виїхав до Ярославля, отримавши від хана великі дари і сильну дружину. Ставши Ярославським князем, Феодор користувався великою повагою серед руських князів. Особливо святий опікувався долею сина Олександра Невського — великого князя Володимирського Андрія. У 1296 р., завдяки дипломатичним здібностям князя Феодора та його особистому впливу в Орді, вдалося погасити конфлікт між двома групами руських князів, відвернувши тим самим чергову братовбивчу війну. Невдовзі він захворів, а перед смертю прийняв чернечий постриг у Спасо-Преображенському монастирі. У момент звершення обряду благовірний князь звелів винести його до людей і привселюдно попросив у всіх прощення. Укріплений Святими Тайнами Христовими, праведник помер у 1299 р. Церковне шанування святого почалося незабаром після його смерті. А в 1463 р. були знайдені мощі князя Феодора і дітей його, Давида і Костянтина. Про князя Феодора було складено духовні пісні, які впродовж століть співали «каліки перехожі» (прочани до святих мість). В них прославляються благочестя і правосуддя, милосердя і благодійність святого, його турбота про будівництво та оздоблення храмів.
Продовжувати читання Правитель-миротворець. Святий благовірний князь Феодор, Смоленський і Ярославський (день пам’яті — 2 жовтня за н. ст.)

Невтомний трудівник на ниві Христовій. Відійшов до Господа найстарший ієрарх нашої Церкви

15 вересня ввечері, на 91-му році життя, в архієрейській резиденції на території Свято-Покровського чоловічого монастиря м. Харкова відійшов до Господа митрополит Харківський і Богодухівський Никодим.

Продовжувати читання Невтомний трудівник на ниві Христовій. Відійшов до Господа найстарший ієрарх нашої Церкви

Десять cтоліть Софії Київській

Собор Святої Софії у Києві, попри свій музейний статус історичної пам’ятки, з давніх-давен був не тільки свідком певної доби, але й сучасником кожного з поколінь. Адже його вигляд та ставлення до нього яскраво засвідчували стан країни та спрямування суспільної думки.

Сучасний мешканець чи гість Києва, перш ніж дістатися собору Святої Софії, йде великою площею, оточеною модерною забудовою, минає пам’ятник Богдану Хмельницькому, створений наприкінці ХІХ ст., потім повз високі мури, зведені на початку XVIII ст., проходить під бароковою дзвіницею, щоб побачити архітектурно вивершений багатокупольний собор, знайомий за листівками та світлинами. Незважаючи на те, що розташований він фактично у центрі міста, — це затишний та досить тихий куточок, тож інколи важко повірити, що так було не завжди.  Вперше потрапляючи до собору, ми вражено озираємося, адже приземкувата та широка зовні будівля раптом підноситься на величну висоту, простір збільшується, прямо на відвідувача дивиться Богоматір Оранта у золотавому сяйві. Можна відчути себе маленькою істотою, можна — величним творінням, але вже не так важко уявити вируюче віче, яке збиралося під арками та стінами собору, щоб прийняти вирішальні для країни рішення. Собор, попри численні зміни у своєму вигляді та статусі, був і досі є центром та серцем руських та українських земель протягом десяти століть.


Продовжувати читання Десять cтоліть Софії Київській

«І вороги людині — домашні її…»

«Хочу запитати: чи немає протиріччя між євангельськими словами про те, що вороги людині – домашні її, і апостольським твердженням про необхідність піклуватися про своїх домашніх? 
Ігор, м. Київ» 

Продовжувати читання «І вороги людині — домашні її…»

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА СЬОГОДНІ

Цього року ми відзначили 960 років славній обителі — головній святині українського Православ’я. 

Чим живе Києво-Печерський монастир зараз «Церковній православній газеті» розповіли його насельники

Продовжувати читання КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА СЬОГОДНІ

Розповіді гостиничного

У дитинстві я часто хворів, і одного разу старша сестра, студентка медичного інституту, виходжувала мене цілих два тижні. Вона тоді сказала мені, що я повинен вірити в Бога, що Він мене зміцнить, дасть здоров’я, тільки треба Йому молитися. Тоді я й вивчив молитву «Отче наш». І з тих пір ніколи з нею не розлучаюся. Будь-яку справу починаю з цієї молитви. Будучи студентом, фотографував усі святі місця Києва. Тема дипломної роботи була «Культура Київської Русі». А вперше в Лавру мене привела моя старша сестра, сказавши мені, що тільки з Богом ми можемо прожити життя гідно, і все, що ми заслуговуємо, Господь нам дасть. Відтоді я намагався якомога частіше бувати в Лаврі. Хоч на п’ять хвилин забігав, душа просила, особливо якщо траплялися проблеми. Познайомився з трудниками, послушниками. Якось мені сказали, що потрібен адміністратор в гостиницю для паломників. Вісім років ходив до Лаври і не знав, що є така гостиниця.

Продовжувати читання Розповіді гостиничного