БУТИ ЛЮБЛЯЧИМ І ЛЮБИМИМ

Нині у світі любов’ю часто називають те, що її досить мало стосується, тому юнакам і дівчатам, які шукають справжнього почуття, дуже легко помилитися і прийняти за любов дешеву підробку. Але підробка, як відомо, може радувати та втішати до першого серйозного випробування. Таким випробуванням для багатьох є відкриття, що твоєму обранцю чи обраниці не чужі вади і слабкості, від яких тебе бере досада. І тут виявляється, що розпещені батьками й розніжені благами цивілізації сучасні молоді люди зовсім не готові прощати ані помилок, ані слабкостей ближнього. Як наслідок, почуття, що здавалося таким гарячим, остигає після перших же бур.


Ні для кого не секрет, що більшість сучасних шлюбів закінчується розлученням. На сюжетах таких життєвих драм побудовані майже всі популярні телесеріали. І сучасна людина (незважаючи на те, що їй через це доводиться багато страждати) таку ситуацію сприймає вже як щось буденне, як «життєву реальність». Від реальності ж, як відомо, нікуди подітися, от тільки чомусь декого тягне забутися в пияцтві (від якого, зауважимо в дужках, в Україні щорічно гине майже 40 тисяч осіб). Щоб хоч якось підстрахуватися й не втратити разом із відпалою «половиною» і частину свого майна, багато хто воліє жити у так званому «цивільному шлюбі», а правильніше сказати — жити разом без шлюбу, що нікого ні до чого не зобов’язує. Ще стало модним укладати шлюби в досить солідному віці, коли нареченим за 40 і коли їх, здавалося б, більше не повинні хвилювати юнацькі пристрасті, а отже, і ризик зради. Але і такий «зрілий» шлюб не завжди себе виправдовує, бо наслідки бурхливо проведеної молодості даються взнаки протягом усієї решти життя.

Чи є якийсь вихід із цього складного життєвого лабіринту? Як навчитися любити по-справж­ньому? Взагалі, це вічні питання, що хвилювали людей завжди і всюди. Бо людина створена Богом з любові й для любові. Без любові втрачається сенс людського існування.
У дохристиянській Греції існував релігійний культ Афродіти, якій приносили жертви, щоб мати у своєму серці полум’яну любов. Але те, що викликав цей релігійний культ, було далеким від справжньої любові. За давніми переказами, Афродіта з насолодою дарувала любовні почуття богам і людям та закохувалася сама, зраджуючи кульгавого чоловіка. Неодмінним атрибутом одягу богині був її магічний пояс, за допомогою якого ставало можливим звабити будь-кого.
Не дарма пророк Давид стверджував, що всі боги народів — ідоли (Пс. 95: 5), які пристрасно заздрять людям і бажають їхньої смерті. Не дивно, що й шлюби, укладені шляхом жертв «богині» Афродіти, не могли приносити справжнього щастя: всюди у сімейному житті панували зрада і груба розпуста.
Після богоборчого ХХ ст. шанувальників «богині» Афродіти знову не злічити. Узаконене дітовбивство шляхом абортів, відверта розпуста на телеекранах та в інтернеті — це ті самі рясні жертви богині Афродіті, хоча, зрозуміло, «освічене людство» трактує їх тепер по-іншому, на «науковий» лад. Та які терміни для них не вигадуй, а перевищення смертності над народжуваністю в останні десятиліття — факт, що незаперечно свідчить про неоязичництво.
У дохристиянську епоху навіть ті, хто мав репутацію мудреця (наприклад, філософи Платон, Сократ, Солон), не вирізнялися цнотливістю й оспівували протиприродні пристрасті, що винищують людський рід.
У християнізованих народів блуд вважається одним з найганебніших і найзгубніших гріхів. Але до середини ХХ ст. у більшості країн Європи та Америки відновилося язичницьке поклоніння блуду: під впливом так званих сексуальних революцій стрімко девальвували сімейні цінності, збочення стали нормою. На жаль, і в нашій країні з’явилося багато агітаторів-лібералів, які через підконтрольні їм ЗМІ нав’язують юним душам під виглядом «сексуальної просвіти» справжнісіньку розпусту, виступають за проведення гей-парадів та інших публічних маніфестацій, що розбещують.
Як же молодим людям серед усього цього гріховного бруду знайти ту дорогоцінну перлину справжньої любові, що ніколи не припиняється?
Усе велике починається з малого. Вірний у малому і у великому вірний, а невірний у малому невірний і у великому, — навчає Господь (Лк. 16: 10). Передусім, молодим людям слід навчитися слухатися своїх батьків, не чинити свавілля і не суперечити їм. Адже батьки, за самим законом єства, завжди бажають своїм дітям добра. Також дуже важливо не соромитися своєї цнотливості. Для цього у сучасному світі треба бути не тільки розсудливим, а й мужнім. Виробити ж у собі таку мужність дуже важко, якщо не озброїтися вірою. Іноді, на заклик апостола Павла, за свою душевну й тілесну чистоту необхідно змагатися навіть до крові (див.: Євр. 12: 4). Юнакові слід остерігатися тілесної нечистоти навіть у помислах, ретельно оберігаючи свій зір, щоб за жодних умов не дозволяти собі насолоджуватися блудною пристрастю. Бо всяке позашлюбне плотське задоволення  робить серце людини жорстким і черствим, нездатним до справжньої любові. У майбутньому вона не зможе, якщо не принесе глибокого покаяння, бути люблячою, турботливою людиною, авторитетним батьком. Втрачена цнотливість може стати серйозною перешкодою і для прийняття священного сану. Для збереження цнотливості важливо просити молитовної допомоги у преподобних Мойсея Угрина та Іоанна Багатостраждального, які мужньо боролися за свою тілесну й душевну чистоту, залишившись вірними Христу.
Якщо ж юнак або дівчина, незважаючи на жорстоку боротьбу з блудним бісом, усе-таки не змогли встояти, то слід відразу, без жодного зволікання, щиросердно висповідатися в цьому гріху, попросивши собі найсуворішу єпитимію. Падіння у блудний гріх бувають доти, доки людина не відчула благодатну силу й солодкість молитви. Той, хто вміє молитися, знаходить зв’язок із Самим Всемогутнім Богом, а на прохання такої людини Господь відгукується без зволікання, даруючи їй те, що вона просить.
Крім боротьби з хіттю плоті, для зародження в серці справжньої любові слід боротися і з іншими пристрастями: обжерливістю (шляхом утримання свого чрева постом), гнівом (через зігрівання у своєму серці сумирності і незлобивості), сріблолюбством (намагаючись задовольнятися малим і подаючи нужденним милостиню), печаллю і зневірою (не дозволяючи собі марнувати час у розвагах), самолюбством (щиро вважаючи себе найгрішнішим з усіх людей) і гордістю (намагаючись не помічати за собою жодних достоїнств та успіхів).
Тільки той, хто бореться і перемагає, з Божою допомогою, ці пристрасті, які в різній мірі присутні в кожній людині, стає здатним любити по-справжньому. Любов же, яка замішана на похоті плоті, самодогоджанні, сріблолюбстві, пихатості й гордині, зникає як ранковий туман, як роса (Ос 13: 3).
Справжня любов дорівнює святості. Бути люблячим і любимим означає бути святим, бо джерело справжньої любові — Сам Господь Бог. Тож шукати справжнє кохання треба не на дискотеці, а серед тих, хто відданий Богу. І молодим людям треба обов’язково привчити себе відвідувати храмові богослужіння в недільні та святкові дні. Це духовний університет, який за силою впливу на розум, волю і серце людини перевершує найкращу світську вищу освіту. Як сказав в одній із проповідей протопресвітер Гавриїл Костельник († 1948), що сприяв приєднанню уніатів Західної України до Православної Церкви, поклавши за це свою душу, «Христова віра дає нам життя, яке сильніше навіть за смерть, — життя вічне. І приносить пільгу для земного життя, яку ніхто інший не може нам дати».

Архімандрит Маркел (Павук),
викладач КДАіС

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.