«БУДЕ КЛИКАТИ МЕНЕ, І Я ПОЧУЮ ЙОГО»

Нерідко доводиться чути від людей нецерковних: чому Бог допускає ті чи інші беззаконня? Відповідь на це питання давали багато богословів, починаючи від святих отців і закінчуючи нашими сучасниками. Я не маю права міркувати на богословські теми і говорити про природу добра і зла, твердо знаю одне: є Промисл Божий про кожну людину, і все, що відбувається з людиною, відбувається для людини і заради людини.

Буває, що Бог попускає нам випробування і скорботи, тому що ми не звертаємося до Нього по допомогу. Щоб це про­ілюструвати, розповім кілька історій. У нас в редакції на початку 1990-х років працювала друкарка. (Тоді комп’ю­терів у нас ще не було, і тексти на друкарських машинках набирали друкарки.) У неї було дві доньки, дівчата 17 і 19 років. Жінка ця була віруючою, а дівчата її до цього ставилися з якоюсь іронією, мовляв, що з мами взяти — вона людина відстала. І ось одна з них у вихідний день поїхала в село до родичів. Транспорт тоді ходив погано, і до села зазвичай добиралися попутками. Дівчина зу­пин­ила попутну ма­ши­ну, в якій їхало двоє чоловіків, і ті погодилися її підвезти. Нічого не підозрюючи, вона сіла в машину. Про­їхавши трохи, машина різко повернула до лісу. Неважко здогадатися, що за цим сталося. І, коли вже здавалося, що порятунку немає, дівчина згадала свою дитячу молитву — «Отче наш» і почала у відчаї молитися. І тут, за словами дівчини, щось сталося: викрадачі вийшли з машини, стали про щось радитись, потім сперечатися і сваритися, після чого один із них повернувся до машини, в якій вони зачинили свою жертву, сів за кермо, ви­їхав на трасу, зупинив і грубо, зі злістю сказав: «Виходь!». І все. І чудом врятована дівчина, і, звичайно, її мама впевнені, що врятував її Той, Кого вона благала про допомогу.
Ще одна історія. Кілька років тому мені потелефонувала знайома. Плачучи, вона розповіла про те, що їй щойно по мобільному телефону подзвонила 16-річна донька, яка загубилася в Карпатських горах. Дів­чинка з друзями каталася на лижах, якось з’їхала з маршруту і, оскільки почався снігопад, загубила дорогу і своїх супутників. Снігу ставало дедалі більше, зійшли сутінки, допомоги чекати не було звідки. Мама дівчинки заїхала до найближчого храму, стала читати акафіст святителю Миколаю, попросила почитати цей акафіст і помолитися ще кількох своїх знайомих. І коли дійшли до молитви в кінці акафісту, дівчинка зу­ст­ріла кількох хлопців, які, так само як і вона, заблукали через снігопад. Але вона вже не була одна! А коли дочитали молитви — їх знайшли.
Монахиня Євтропія (Бобровнікова)

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.