БРИТАНСЬКИЙ ПЕРВОМУЧЕНИК. Святий Альбан Веруламський

Наприкінці III — на початку IV ст. більша частина сучасної Англії перебувала під впливом  Римської імперії  та була однією з  її провінцій. Під час чергової хвилі гонінь на Церкву репресії досягли й Британського острова.


Святий Альбан Веруламський став першим на цій землі (після апостола Аристовула), хто прославив Бога мученицькою смертю за Христа. Коли гоніння припинилися, на місці кончини праведника побудували храм, а в XI ст. — монастир (не зберігся). Про ті давні події нам нагадує назва невеликого містечка, де постраждав мученик, — Олбані (спочатку — Веруламій), північне передмістя столиці Англії.

Альбан був простим воїном і нічого не знав про Христа Воскреслого. Його життя йшло розмірено й мало чим відрізнялося від життя інших солдатів, що служили у війську імперії. Одначе декілька днів, що їх Альбан провів у товаристві християнського священика, якого він переховував у своєму домі від переслідувачів, зовсім змінили його уявлення про світ і призначення людини. Молитви й бесіди пастиря розтопили грубе язичницьке серце Альбана.
Коли про місцеперебування втікача стало відомо владі, праведник надяг плащ священика й видав себе в руки карателів. Правитель упізнав у ньому свого воїна й обурився, що той обманув його. Пригрозивши покаранням за таку зухвалість, він запропонував Альбану взяти участь у жертвопринесенні ідолам, щоб розраховувати на більш м’яке покарання. У відповідь праведник назвав божевіллям поклоніння бездушним бовванам. Тоді суддя запитав його: «З якої ти сім’ї і якого роду?». Альбан відповів: «Що тобі до мого роду? Якщо ти хочеш дізнатися про мою віру, то я християнин і готовий виконати обов’язок християнина». Суддя зажадав, щоб він назвав своє ім’я. Той відповів: «Батьки мої назвали мене Альбаном, і я клянуся завжди служити й поклонятися істинному живому Богу, Який створив усе суще». Суддя вигукнув: «Якщо прагнеш насолоджуватися дарами вічного життя, принеси жертви великим богам». Альбан сказав: «Жертви, які ви приносите демонам, не допоможуть тим, хто жертвує, і не втамують бажань і прохань молільників. Навпаки, ті, хто вклоняється цим ідолам, опиняться у пеклі на вічні муки».
У гніві правитель віддав його в руки катів, наказавши побити палицями. Однак Альбан витримав це випробування. Тоді правитель оголосив непокірливому слузі смертний вирок. Страта мала відбутися на території арени за міською стіною. Дорогою до місця своєї слави Альбан мав пройти через міст над річкою Вер, однак на ньому стовпилося стільки роззяв, що праведник змушений був звернути з дороги й вийти до берега. Зупинившись, він став благати Господа, і води розступилися — мученик зміг пройти на протилежний берег. Свідком цього чуда була велика кількість городян, однак напоумило воно тільки одну людину. Це був кат Альбана, який ішов за святим. Викинувши свого меча, він вигукнув, що прагне прийняти смерть за Христа разом із мучеником. І пліч-о-пліч з Альбаном став на пагорбі. Спочатку мечем усікли Альбана. Потім стратили й другого сповідника, який хоча й був язичником, але прийняв Хрещення своєю кров’ю, пролитою за Христа.
Ще за часів середньовіччя про подвиг мученика Альбана добре пам’ятали на його батьківщині. У минулому столітті первомученик став місцевошанованим святим Сурозької єпархії Руської Православної Церкви. А 2007 р. його ім’я внесли у святці Руської Православної Церкви.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.