БОГ — У ПРАВДІ. Благовірний князь Даниїл Московський (день пам’яті — 17 березня за н. ст.)

Наприкінці XIII ст. Московське князівство було маленьким і незавидним уділом для правління. Однак благовірному князю Даниїлу вдалося зміцнити і збільшити його територію, але не шляхом інтриг та захоп­лень, а озброївшись милосердям і миролюбністю. Святий Даниїл народився вже після навали на Русь монголо-татар — у 1261 р. Він був четвертим сином благовірного князя Олександра Невського. Праведник втратив батька дуже рано — у віці двох років. Коли Даниїлу виповнилося 11, він отримав в управління Москву з прилег­лими землями.

Служіння Вітчизні молодого князя пройшло під знаком девізу його батька — «Не в силі Бог, а в правді». Під час свого правління князь не брався за зброю з метою захоплення чужих земель, не відбирав майно в інших удільних правителів. За це Господь розширив кордони його володінь.
У 1293 р. брат Московського правителя великий князь Андрій Олександрович найняв татар і розорив багато руських міст. Спустошив Муром, Суздаль, Коломну, Дмитрів, Можайськ, Твер. Коли черга дійшла до Москви, Даниїл відкрив міську браму своїм загарбникам, які були набагато сильнішими. Разом з іншими жителями він зі скорботою терпів тягар розорення і розбою. Через два роки праведнику довелося знову зіткнутися зі своїм братом. Цього разу, зібравши військо, москвичі вийшли назустріч нападникам, але завдяки Даниїлу кровопролиття вдалося уникнути. У 1300 р. Москві став погрожувати Рязанський князь Костянтин, який так само найняв татар для здійснення нападів. Але Даниїл зробив випереджувальний удар, розбив рязанську дружину, взяв у полон князя Костянтина й перебив багатьох татар. Даниїл виявив себе тут не лише як блискучий тактик, але і як переможець ненависних загарбників. Нехай ця перемога була негучною, але вона була першою після навали монголо-татар 1237 р. При цьому Даниїл не скористався плодами своїх перемог, не відібрав землі, не взяв багату здобич, як це було прийнято у ті часи, а показав приклад безкорисливості, любові і братолюбства. У 1302 р. помер племінник Московського правителя князь Іоанн Дмитрович. 
За життя він шанував свого дядька, був лагідний і побожний, робив добро бідним. Вмираючи бездітним, він заповів своє князівство Даниїлу. На той момент Переяслав-Заліська земля була більшою за Московську як щодо території, так і за кількістю населення, яке проживало на ній, а сам Переяслав був добре захищеним містом. Однак князь залишився у Москві й не переніс столицю на нові землі. Розширення територій Московського князівства у 1302 р. висунуло його в число найбільш значних. Саме тоді було покладено початок об’єднанню Руської землі в нову єдину потужну державу. Вже  наступного, 1303 р. Даниїлу самому довелося готуватися до вічності. Вмираючи, праведник заповідав поховати його у заснованому ним на березі Москви-ріки Даниловому монастирі, але не в храмі, а на загальному монастирському цвинтарі. У XV ст., за часів правління Іоанна ІІІ, святий Даниїл нагадав про себе забудькуватим нащадкам. Явившись юнакові з оточення великого князя, він сказав: «Не бійся мене — я християнин і господар цього місця, ім’я моє Даниїл, князь Московський, з волі Божої я похований тут. Скажи від мене великому князю Іоанну: сам ти утішаєш себе, а мене забув, але не забув мене Бог». Відтоді Іоанн ІІІ встановив співати соборні панахиди по родичах-князях. У 1652 р. мощі благовірного князя було знайдено нетлінними.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.