D1-84-D0-BE-D1-82-D0-BE-2B-D0-BE.-D0-A9-D0-B5-D1-80-D0-B1-D0-B0-D0-BA-D0-BE-D0-B2-D0-B0-2B3

«БЛАГОСЛОВЛЮ ГОСПОДА НА ВСЯКОМУ МІСЦІ»

Отець Максим з матушкою Світланою та батьками
Неподалік Києва, на лівому березі Дніпра, розташувалося с. Кийлів Бориспільського р-ну. Для багатьох киян та бориспільців — це місце літнього відпочинку, де можна набратися позитивних емоцій та вражень від споглядання мальовничої природи.


Для тих же, хто відчуває потребу в молитві, у Кийлові діє Покровський храм. З його настоятелем, священиком Максимом Щербаковим, мене познайомила керуюча справами Бориспільської районної ради Київської області Ольга Григорівна Малишевська, яка і привезла мене до Кийлова.
Отець Максим розповів нам, що архівні дані про церкву в с. Кийлові сягають у глибину століть. І саме село має досить багату історію. Щодо походження назви села існує кілька версій. Одна з них стверджує, що первісна назва населеного пункту — Койлов — пішла від дієслова «койлати» або «койлити», що означає «збирати невід у коло». А згодом ця назва видозмінилася на Кийлів. За іншою легендою, тут нібито любив ловити рибу київський князь Кий, який ходив униз по Дніпру на човні. Звідси й словосполучення «Кийлов», що пізніше трансформувалося у «Кийлів». 

— У давні часи наше село належало до Софійського собору, що в Києві, — розповідає отець Максим. — На його території було навіть монастирське подвір’я. Священики на човнах приїздили сюди з правого боку Дніпра і звершували богослужіння. А в першому храмі, який існував колись у Кийлові, служила династія священиків Михайловських.
Батюшка говорить, що у 30-х роках ХХ ст. храм у с. Кийлів був закритий і його протягом тривалого часу використовували як комору. У 1965 р. церкву повністю розібрали.
— У 2002 р. тут утворилась релігійна община, — продовжує розповідь отець Максим. — Перше богослужіння ми звершували в малесенькій кімнатці місцевого старого клубу. Потім нам віддали частину магазину, який переселився в інше місце. І виходець з Кийлова, один із видатних наших сучасників, Герой України Володимир Іванович Петренко, виконуючи заповіт своїх батьків та бабусі, взявся допомогти нам відродити храм. За основу було взято старий двокупольний храм. І, милістю Божою, з допомогою багатьох людей тут постав цей новий Дім Божий. Його освячував Блаженніший Митрополит Володимир. Він подарував нам образ з іконою Божої Матері «Троєручиця», яка зараз перебуває у вівтарі на горньому місці.
Наша розмова з отцем Максимом відбувалася в храмі. Крім традиційного облаштування я побачив тут і невеликий столик, на якому розкладені камінці.
— Що це за камінці? — запитую у священика. 
— Задля згуртування нашої общини ми регулярно організовуємо паломницькі поїздки, до яких також залучаємо людей з навколишніх сіл, з районного центру. Ми відвідуємо храми та монастирі в різних областях України. Це дає нам духовний досвід. Буваємо й за кордоном. Оцей камінець, що зліва, привезений на молитовну згадку із гори Фавор, з місця, де відбулося Преображення Господнє. Другий камінець — з дна ріки Йордан, з того місця, де Іісус Христос прийняв Хрещення від Іоанна. Ще два камінці — з гори Синай. Один має назву «Неопалима купина», а другий — «Сльоза Мойсея».
Храм на честь Покрова Пресвятої Богородиці в с. Кийлів
— А хто парафіяни Вашого храму?
— Маю визнати, й, мабуть, інші сільські священики зі мною погодяться, що в багатьох селах люди не часто ходять до храму. Однак у нас є своя церковна община. А під час літнього періоду… Село Кийлів розташоване на березі Дніпра. Тут протягом досить тривалого часу існує кілька садових товариств, тобто дач. І чимало людей з Києва та Борисполя приїздять сюди для відпочинку. У недільні дні вони активно відвідують храм. Тож і вони фактично є парафіянами нашого Покровського храму.
Отець Максим познайомив мене з кількома парафіянами. Ось, наприклад, Анатолій Володимирович Козачук. Кілька років тому він став активним членом общини після паломництва до Почаївської Лаври.
— Його Господь прикликав, і він навернувся, зараз допомагає у вівтарі, — із радістю констатує настоятель.
— До віри в Бога я прийшов тільки в 53 роки, — сказав мені Анатолій Козачук. — Роль батюшки в моєму духовному житті дуже велика. Хоч отець Максим за роками і молодший від мене, але він мій духовний наставник. І всі питання, пов’язані з моїм духовним життям, я узгоджую з ним. Я дякую Богу, що послав мені такого священика, який у багатьох нелегких моментах життя мені дуже поміг.
— А ви самі як прийшли до Бога? — запитав я в отця Максима. — Звідки ви родом і як стали священиком?
— Я народився неподалік, у с. Стáре Бориспільського р-ну. Мої батьки — Іван Васильович та Віра Антонівна — теж родом зі Старого. Ще коли я був маленьким, батьки переїхали до Києва. Тож дитинство та юність я провів у столиці. Проте майже кожного вихідного дня я приїздив до своєї бабусі в Старе. Там був храм, у якому служив уже покійний отець Валерій. Він мене багато чого навчив. Що ж до шляху до Бога… Мене мама вимолила. Вона дуже за мене молилася. До віри я прийшов у свідомому віці — мені було вже за 20. Перший мій духовний наставник — протоієрей Анатолій Затовський, настоятель київського храму в ім’я священномученика Макарія. Ставши священиком, я спочатку  служив у Переяслав-Хмельницькому районі. А 2002 р., з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, мене перевели служити в с. Кийлів.
Найближчий помічник отця Максима у багатьох справах — його дружина матушка Світлана.
— Чи давно ви знайомі з отцем Максимом? — напівжартома запитав я матушку Світлану.
— Давно, ще з 1991 р. Ми разом навчалися у Київському топографічному технікумі, де і познайомилися. Це було кохання з першого погляду. В 1992-му одружилися.
— Скільки у вас діток? — поцікавився я.
— У нас четверо дітей — троє хлопців і дівчинка. Найстаршому 15 років, середньому — 12, меншому — 10, а донечці — 6. Два роки тому ми взяли під опіку місцеву дівчинку. Їй зараз 10 років.
— Сім’я священика, — каже матушка Світлана, — це завжди взірець у селі. Тому й дітей ми повинні виховувати так, щоб вони бути прикладом для інших. Насамперед, прикладом християнського життя.
— Пастир і паства — це дорога з двостороннім рухом, — вважає отець Максим. — І ми повинні рухатися назустріч один одному. А всі разом ми повинні йти назустріч Богу. 
…Община Покровської церкви с. Кийлів на чолі з настоятелем живе повнокровним життям і дякує Господові за всі Його милості. Отець Максим запрошує і вас, шановні наші читачі, завітати до тепер уже рідного для нього с. Кийлова, щоб не тільки помилуватися довкіллям, а й разом помолитися та прославити Господа.
Володимир Татаренко,
автор і ведучий радіопередачі «Благовіст»
НРК України

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.