Благословляйте тих, хто проклинає вас

Про благословення і прокляття у Біблії

Християнин, починаючи своє духовне життя, зустрічається зі словом “благословення”. “Благословіть, отче”, — звертаються парафіяни до священика. “Благословен Бог наш…” — цим виголосом розпочинається більшість церковних богослужінь. “Благословенне царство Отця і Сина і Святого Духа” — початок Таїнств Хрещення, Євхаристії та Шлюбу.Що ж означає саме слово “благословення”?

Термін “благословення” є калькою з грецької “εuλογία” і має кілька значень.
Енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона так пояснює цей термін: 1) славослів’я, з якими людина звертається до Творця, воздаючи Йому хвалу за Його невимовну благість (“благословен Бог наш завжди нині і прісно…”); 2) побажання успіху, щастя, довголіття людині. “Православна енциклопедія” доповнює, що у церковній практиці термін “благословення” може також вживатися стосовно предметів у значенні, близькому до слова “освячення”.

У Святому Письмі Старого Завіту приклади Божого благословення ми зустрічаємо на перших сторінках: Господь благословляє наших праотців Адама та Єву (див.: Бут. 1: 28), Ноя і його синів (див.: Бут. 9: 1). Про Авраама сказано, що “Господь благословив Авраама усім” (Бут. 24: 1). Слід зазначити, що благословення, яке йде від Бога, є свідченням Його Промислу про світ і людину, дар Його любові. Мойсей, звертаючись до богообраного народу, каже: “І якщо ви будете слухати закони ці і зберігати і виконувати їх, то Господь, Бог твій, буде зберігати завіт і милість до тебе, як Він клявся батькам твоїм, і полюбить тебе, і благословить тебе, і розмножить тебе, і благословить плід утроби твоєї і плід землі твоєї…”(Втор. 7: 12–13).
На прикладі благословення Богом Авраама ми бачимо, що Бог може дарувати Своє благословення людині й через інших людей, які діють згідно з Його волею, оскільки тільки Він — джерело всякого благословення: “І сказав Господь Аврааму… Я спороджу від тебе великий народ, і благословлю тебе, і звеличу ім’я твоє, і будеш ти благословенням; Я благословлю тих, які благословляють тебе, і тих, які лихословлять тебе, прокляну; і благословляться у тобі всі племена земні” (Бут. 12: 1–3). Сила і дієвість будь-якого благословення нерозривно пов’язані з вірою у Єдиного Бога і завжди промовляються в ім’я Його. Так, звертаючись до Мойсея, Бог каже: “Скажи Аарону і синам його: так благословляйте синів Ізраїлевих, говорячи їм: нехай благословить тебе Господь і збереже тебе! нехай зглянеться на тебе Господь світлим лицем Своїм і помилує тебе! нехай зверне Господь лице Своє на тебе і дасть тобі мир! Так нехай закликають ім’я Моє на синів Ізраїлевих, і Я [Господь] благословлю їх” (Числ. 6: 23–27). У Старому Завіті благословення міг давати кожен, і найдревніші благословення відображали сімейно-родові стосунки: голова роду благословляв дружину, дітей та інших підвладних йому людей. Особливо значущим вважалося благословення спадкоємця. Відомо, що старозавітні патріархи благословляли своїх дітей і спадкоємців, наприклад Ісаак Якова (див.: Бут. 27: 28–29), Яків — 12 колін Ізраїлевих (див.: Бут. 49).
Особливу силу і значущість для ізраїльського народу мали благословення Божих обранців, наприклад Мойсея, Іісуса Навіна, а зі встановленням монархії — царів. Прикладом такого типу благословення у Старому Завіті є слова царя Давида: “Благословив він народ ім’ям Господа Саваофа” (2 Цар. 6: 18).
Коли в Біблії йдеться про благословення у значенні звернення людини до Бога, воно означає преклоніння, часто пов’язане з вираженням подяки за виявлені милості Божі. Так, Іофор, тесть Мойсея, довідавшись про звільнення Ізраїля з єгипетського полону, говорить: “Благословенний Господь, Який визволив вас з руки єгиптян і з руки фараонової” (Вих. 18: 10). Часто благословення набуває характеру славослів’я або ж визнання абсолютної влади Бога над людиною. Це найдавніша форма молитви-подяки, що відрізняється від молитви-прохання. На думку “Православної енциклопедії”, найбільш древнім прикладом такої подяки є пісня Девори (див.: Суд. 5). Особливо яскраво тема благословення розкривається у псалмах, наприклад 102-му і 145-му, що ввійшли до чину Божественної літургії.
Щодо самого обряду благословення: у старозавітній традиції він полягав у піднятті десниці або обох рук і в покладанні їх на голову того, кого благословляють. До такого ж видимого знаку вдавався і Господь Іісус Христос, коли благословляв дітей (див: Mк. 10: 16) і Своїх учнів під час вознесіння на небо (див: Лк. 24: 50). Особливе значення у біблійній історії має благословення хлібом і вином, дане Авраамові Мелхіседеком, іменованим священиком Бога Всевишнього (див.: Бут. 14: 8).
Взагалі, привілей і обов’язок давати благословення були пов’язані зі священицьким статусом. Згідно з Біб­лією, благословення давали левіти; особливе благословення подавалося священиками з коліна Ааронового.
Священицьке благословення було важливим елементом храмового богослужіння: первосвященик благословляв народ тільки у свята, священики ж — двічі на день. Крім того, старозавітне громадське богослужіння починалось із виголосу: “Благословіть Господа”, на що відповіддю було: “Амінь” або довге славослів’я “Благословен Господь…”.
З Євангелія ми знаємо, що під час громадського служіння Христос неодноразово здійснював благословення. Так, Він благословляв дітей і Своїх учнів, примножував хліби у пустелі та встановив Таїнство Євхаристії на Таємній вечері. Благословення Господом апостолів під час Вознесіння називають прощальним. Апостол Петро, звертаючись із проповіддю до жителів Єрусалима, говорить: “Бог, воскресивши Сина Свого Іісуса, до вас перших послав Його благословити вас, відвертаючи кожного від злих діл ваших” (Діян. 3: 26). Господь закликає нас відповідати на утиски й гоніння благословенням: “Благословляйте тих, що проклинають вас, і моліться за тих, хто кривдить вас” (Лк. 6: 28). Цю ж настанову Христа підтверджує й апостол Павел, кажучи: “Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте!” (Рим. 12: 14).
Принциповим зв’язком між Старим і Новим Завітами є благословення, дане Авраамові, якому Бог обіцяв, що у сімені його благословляться всі народи (див. Бут. 26: 4). Апостол Павел з цього приводу у своєму посланні до Галатів говорить, що Христос є Сіменем Авраама, і ті, хто повірив у Нього, незалежно від належності до того чи іншого народу, успадковують благословення Авраамове (див. 3: 13–16).
Слід зазначити, що у біблійному вжитку є слово, протилежне благословенню, — це прокляття. На думку укладача “Біблійної енциклопедії” архімандрита Никифора (Бажанова), цей термін означає позбавлення благословення й осуд на нещастя. Вперше прокляття було промовлене Богом після гріхопадіння перших людей. Адамові, який згрішив, Господь сказав: “Проклята земля через тебе” (Бут. 3:17). Під прокляттям опинився син Адама — Каїн, пізніше — земля перед потопом. Старозавітний Закон проголошує прокляття на всіх його порушників: “Проклята [усяка людина], що не виконає [усіх] слів закону цього і не буде чинити за ними!” (Втор. 27: 26).
Важливим є те, що у розумінні Старого Завіту благословення і прокляття отримують силу тільки від Бога. При цьому завжди наголошується, що прокляття, промовлене всупереч Божій волі, позбавлене сили. Наприклад, Валаам, який був покликаний проклясти Ізраїля, але отримав надоумлення від Господа, каже: “Як прокляну я? Бог не проклинає його. Як проголошу зло? Господь не проголошує [на нього] зла” (Числ. 23: 8). У книзі Притч сказано: “Як горобець спурхне, як ластівка полетить, так незаслужене прокляття не збудеться” (Притч. 26: 2). Словами зверненого до Бога псалма “вони проклинають, а Ти благослови” (Пс. 108: 28) стверджується думка, що Господь здатний відмінити прокляття і перетворити його на благословення. У старозавітній історії благословення або прокляття, накликане на себе народом Божим, нерозривно пов’язане з укладенням і дотриманням Завіту. Кожне наступне покоління повинне, подібно до Авраама, виявляти свою віру й прагнути до виконання заповідей Божих. У випадку їхнього невиконання наслідком стає прокляття і покарання від Господа.
У Новому Завіті протиставлення благословення і прокляття скасовується, тому що Христос дає Своїм послідовникам заповідь любові до ворогів і закликає благословляти тих, хто проклинає. Апостол Павел говорить: “Христос відкупив нас від клятви Закону, ставши за нас клятвою” (Гал. 3: 13); апостол Яків у своєму посланні прямо вказує на несумісність благословення і прокляття: “З тих самих уст виходить благословення і прокляття: не повинно, браття мої, щоб це було так!” (Як. 3: 10).
На завершення варто сказати, що про благословення людства Богом йдеться впродовж усієї біблійної історії. У Старому Завіті ми простежуємо чіткий зв’язок між дотриманням Закону й Божим благословенням. У випадку порушення Закону народ зазнавав покарання, у випадку дотримання — благословення. У Новому Завіті Христос здійснив викуплення усього роду людського, примирив людину з Богом. Відтепер кожен, хто приймає Хрещення і входить до Церкви, стає спадкоємцем давніх обітниць, даних Господом Авраамові, і благословляється Богом.

Підготував протоієрей Миколай Баранов

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.