Безсмертна слава генія

Іоганн Гутенберг.
Гравюра на мідній дошці
 роботи Андре Теве.
Париж, 1584 р.

610 років від дня нарождення першопечатника Іоанна Гутенберга

22 серпня 1450 р. однією з вулиць галасливого торгового міста Майнца неквапно йшов чоловік, на вигляд років 50 або трохи більше. Звали його Іо́ганн Генсфляйш цур Ладен цум Гу́тенберг. На нього чекали нелегкі переговори стосовно грошового питання, і, згадуючи про це, він морщився, як від зубного болю. Та краєвиди рідного міста навіювали інші думки і відволікали від неприємних передчуттів. Він згадував безтурботне дитинство і юність у сім’ї батька, багатого майнцського патриція, потім те, як їх вигнали з міста бюргери, що повстали проти панування патриціату. Згадав Гутенберг і роки, проведені у Страсбурзі, — місті, де зародився і, після багатьох років напруженої праці, невдач і експериментів, у загальних рисах реалізувався його задум: створити спосіб тиражування книг, набагато швидший порівняно з переписуванням від руки. З теплотою згадав він свого вірного учня Андреаса Дрітцена, якого також надихнула ця ідея і який вклав у її здійснення сотні гульденів із батьківського статку. І коли Дрітцен захворів і помер, його брати мало не відсудили в Гутенберга все, що він встиг створити: друкарський верстат, форми, шрифти. Але Господь беріг раба Свого Іоганна. Гутенберг поглянув на громаддя стародавнього Майнцського собору і звернув туди. Помолившись, подякувавши Господу за всі милості й попросивши у Нього допомоги у теперішньому задумі, він рушив далі.

Друкарський верстат Гутенберга

Йдучи вузькими вуличками, згадував, як через декілька років повернувшись до рідного Майнца, він, творець досі незнаного мистецтва, ще не досконалим, але з кожним разом кращим шрифтом (о, яких зусиль це коштувало, скільки складних технічних проблем довелося вирішити!) надрукував свої перші видання: “Фрагмент про Страшний Суд” з німецької поеми XIV ст. “Сивіллина книга”, астрономічний календар на 1448 р. та іншу малоформатну продукцію. Це дало йому можливість створити досконалий друкарський прес, стійку фарбу, чіткий шрифт, міцний сплав і хитромудрі пристосування для виготовлення літер набору. І ось тепер, володіючи усім цим, він вирішив здійснити давній грандіозний задум — видати Біблію, прекрасну за виконанням і набагато дешевшу, а значить — доступну незрівнянно більшій кількості людей, ніж переписувані від руки. Гутенберг уже й так пов’яз у боргах, а тепер необхідні були нові значні вкладення на створення справжньої друкарні, на її устаткування, шрифт, папір, витрати на оплату праці майстрів. У Майнці було кілька людей, які зважилися б вкласти кошти в абсолютно незнайому їм справу. Одним із них виявився видатний представник багатої і поважної бюргерської сім’ї, член церковного суду Іоганн Фуст. Із завмиранням серця Гутенберг підійшов до дверей його дому і постукав.
Фуст зустрів його насторожено, але вислухати погодився. Гутенберг казав, що не просить про послугу, не шукає допомоги — а пропонує партнерство у діловому підприємстві, що принесе гарантований прибуток. Фуст свердлив його очима, він у своїй практичній думці вже підраховував бариші. Зійшлися на тому, що Іоганн Фуст дасть кредит в 500 гульденів на влаштування підприємства, щороку додатково видаючи по 300 гульденів на його потреби, натомість отримуватиме половину прибутку.
Нарешті через кілька років невтомної праці вийшло у світ видання Святого Письма, що й досі вражає своєю якістю друку. Гутенберг на­друкував близько 180 примірників Біблії “іn folio”, з них 45 — на пергамені, інші — на італійському папері з водяними знаками. 1455 р. між Фустом і Гутенбергом виникли розбіжності, і суд став на бік першого. Друкарня перейшла до кредитора, і все довелося починати з нуля. 1460 р. Іоганн Гутенберг у компанії з Конрадом Гумері видав своє останнє творіння — латинську граматику зі словником.
Учні Гутенберга дуже швидко поширили друкування пересувними літерами всією Європою. Щодо самого майстра, то він, відтиснений більш успішним підприємством Фуста та його зятя (колишнього учня Гутенберга — Петера Шеффера), помер через вісім років у бідності. Навіть пам’ять про нього нащадки Фуста і Шеффера ледве не затерли, бо Гутенберг не вказував свого імені у надрукованих ним книгах. Але згодом правда перемогла, й ім’я Іоганна Гутенберга посіло належне йому місце у вдячній пам’яті людства.

Володимир Моїсеєнко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.