«БЕЗОГЛЯДНО УСІМ ПОКОРЯТИСЯ…» Преподобний Іринарх, затворник Ростовський (день пам’яті — 26 січня за н. ст.)

Преподобний Іринарх, затворник Ростовський, прославив Господа своїм життям наприкінці XVI — початку XVII ст. У 30‑річному віці він прийняв чернецтво у Ростовському Борисоглібському монастирі. Праведник уже тоді вирізнявся запопадливістю у подвигах: багато трудився, молився ночами, спав на землі. Побачивши мандрівника, у якого не було взуття, Іринарх віддав йому свої чоботи і після цього став ходити босоніж. Тоді ігумен обителі почав упокорювати подвижника.

Згодом преподобний перейшов в Аврааміївський Богоявленський монастир. Якось Іринарх збентежився тим, що обитель багато марнувала свого майна. Тоді святому явився Авраамій Ростовський і утішив його, благословивши роздавати всім за потребою. Одного разу на Літургії, коли саме співали Херувимську, преподобний став голосно плакати. Коли настоятель обителі поцікавився, що сталося, то з’ясувалося, що в цей момент преподобному було відкрито про смерть його матері. 
Пізніше Іринарх повернувся в Ростовський Борисоглібський монастир, де його прийняли з любов’ю. Усамітнившись у затворі, подвижник прикував себе залізним ланцюгом до дерев’яного стільця, наклав на себе важкі ланцюги й хрести. За це він зносив наругу й глузування від чернечої братій. У такому подвигу преподобний перебував протягом чверті століття. Його подвиги викривали тих, хто недбало провадив своє життя в обителі. На Іринарха звели наклеп і вигнали з монастиря. Смиренно скорившись, преподобний Іринарх знову покинув обитель. Він рік прожив у монастирі святого Лазаря. Тим часом Борисоглібський ігумен покаявся у своєму вчинку й послав ченців за преподобним Іринархом. Праведник повернувся, докоряючи собі, що живе не так, як братія, яка несе праведні труди, яких він позбавлений. Преподобний продовжував носити важкі вериги й одночасно працював над виготовленням одягу для ченців. Іринарх Ростовський спав вночі лише одну-дві годині, а решту часу молився і бив своє тіло залізним ціпком.

Одного разу Господь відкрив Своєму угодникові, що Москву захопить Литва. Святий став сильно тужити й молити Господа про помилування Росії, говорячи при цьому: «Я в Росії народжений і хрещений, за російського царя й Бога молю». Ігумен обителі благословив подвижника повідомити про пророкування царю Іоанну Шуйському, що той і зробив. Коли війська Лжедмитрія рушили на Русь, то зайняли й Борисоглібський монастир, де подвизався Іринарх. Загарбники зайшли в келію старця й здивувалися його прямим і сміливим словам, у яких було пророцтво про їхню загибель, якщо вони не залишать Росію.
Преподобний Іринарх стежив за ходом війни й послав князеві Дмитру Пожарському своє благословення й проскуру. Він велів йому йти під Москву, передбачивши: «Побачите славу Божу». У допомогу Пожарському й Мініну преподобний передав свій хрест. Ворог був переможений, князь Пожарський увійшов у Кремль, і поступово став установлюватися мир. Праведник не припиняв молити Господа про помилування Русі. За свої подвиги він отримав від Бога дар зцілення хвороб і вигнання бісів. Іринарху було відкрито день його смерті. Перед кончиною він покликав своїх учнів, дав їм останні настанови і мирно відійшов до Господа у віці 68 років.

Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.