Без таксометра в голові

Світлана, Київ:
— Коли я не була віруючою, я просто намагалася робити добро, як мене вчили цьому батьки. Мені було легко на душі. А коли я прийшла в Церкву, все стало набагато складніше. Таке враження, ніби з Богом важче.

Протоієрей Олександр Авдюгін:
— Дійсно, важче і складніше з Богом. Адже до приходу в Церкву наші добрі справи були схожі на ті, які робив перетворений на ведмедя Іванко
у фільмі-казці “Морозко”. За самомилування власною красою і гординю став добрий молодець звіром, і для того, щоб повернути вигляд людський, була поставлена умова: здійснити три добрих справи. Пригадуєте рев на весь ліс: “Кому добру справу зробити?”
От і ми, без Бога й Церкви, добрі справи плануємо, готуємо, розраховуємо і… очікуємо нагороди. Причому дуже часто публічної та гучної: “Щоб усі бачили і знали, який я доб-
рий і хороший”.

Не так давно відзначали у нас церковними нагородами тих, кого ми на великому вході поминаємо як “строителей, благоукрасителей и попечителей святаго храма сего”. Природно, на всіх орденів у архієрея не вистачило, тому кому грамоту, а кому і “Спаси Господи!”. До сьогодні образи й докори, що “заслуги” погано відзначені.
Вимога нагороди за “добрі справи” — природний стан людини поза Церквою, для того ж, кого ми називаємо “воцерковлений”, критерій інший: “…як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя” (Мф. 6: 3).
Творити справи добрі Бог закликає без очікування нагороди й похвали…
Складно це. Незвично і спочатку прикро. Безкорисливість не приходить сама по собі, до неї шлях тернистий і довгий, та й ворог роду людського обов’язково намагатиметься збити з пантелику і на хибний маршрут направити. Недаремно багато подвижників наших попереджають: “Робиш добру справу — очікуй спокус”.
Після одпусту Літургії, коли парафіяни підходять до хреста, досить часто чую прохання:
— Батюшко, благословіть на добрі справи…
Благословляю. Розумію, що боїться людина Бога засмутити негідною справою, поганим словом або гріхом невмисним, і ця боязнь — уже початок добротворення. Адже зробити якусь одну, конкретну, угодну Богові справу не становитиме великих труднощів, але намагатися постійно жити у парадигмі добрих справ незрівнянно важче. Тут необхідне самозречення й постійний внутрішній контроль.
Досягнути вміння не робити зла можна лише одним способом — любити. Тут розраховувати лише на власні сили й лестити собі, що ти вже досягнув якоїсь досконалості у добротворенні ніяк не можна. Так уже влаштований наш світ, що, бачачи твоє прагнення зробити комусь добро, “доброзичливці” обов’язково тобі розкажуть щось нехороше про того чи ту, про кого ти піклуєшся. Лише любов може покрити гадані й істинні недоліки. Тут, як би це пафосно не звучало, ми уподібнюємося Христу, Який любив і любить безумовно й незважаючи на обставини.
Людина — творіння Боже. Навіть без віри й Церкви вона може в основних рисах розрізняти добро і зло, тому добра справа для неї цілком можлива. Питання в іншому, чому є бажання зробити щось добре для іншого? Що є рушієм? Можна перевести стареньку через дорогу, тому що “так роблять культурні люди”, а можна це зробити за велінням серця.
На жаль, очікування нагороди й визнання стало домінантною рушійною силою сучасного світу. Стосунки “ти — мені, я — тобі” вже піднято на п’єдестал досконалості й чесності. Більше того, коли працюєш, робиш добру справу не на благо чогось, а в ім’я Бога, тобто у славу Божу, то в дійсності ризикуєш невдовзі отримати чітку репліку “Воно тобі треба?” і зовсім невтішну характеристику, на кшталт “Жити не вмієш”.
Саме тому й важче з Богом бути. Зате є перевага, як на мене, найголовніша. Коли я, як Іванко з “Морозка”, “просто так”, не задумуючись про нагороду, на плечі собі стареньку сліпу з в’язанкою дров посаджу й додому її, не вмикаючи в голові таксометра, віднесу, то свого часу, можливо, це моє “добро” і стане соломинкою власного спасіння у вічності…
Ось тільки як би цей таксометр не вмикати?

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.