БАТЬКИ. Третина дітей в Україні виховується без батька. Цю цифру можна зменшити, було б бажання

— Чому ти плачеш?
Мовчить.
— Може, тебе хтось образив?
Продовжує ревти.

Ми стоїмо в порожньому шкільному коридорі. Я сів навпочіпки, намагаюся зрозуміти причину плачу. Дівчинка втупилась у куток і не припиняє плакати. Урок тільки-но розпочався, я відвів сина в клас. Дівчинка, судячи з усього, вчиться в паралельному.

Усі мої запитання залишаються без відповіді. Дитина закрилася, нічого не хоче чути. Пробую формулювати запитання інакше. Як учить психолог Юлія Гіппенрейтер — використовувати активне слухання. Тобто не ставити запитання, а проговорювати їх.

— Скажи, ти засмутилася, тому що запізнилась і вчителька не пустила тебе в клас, — я повідомляв, а не запитував. Не допомагає.
— Тебе хтось образив, а потім учителька не пустила тебе в клас, і ти сильно засмутилася?
— Так!
— Ти дуже ображена, — насправді я, звісно, не знаю, через що діти посварилися.
— Так! Він розмалював крейдою мої нові джинси! — трохи менше плаче, дещо більше говорить.

— А в тебе гарні нові джинси. Тобі не подобається, коли на них крейда, — я знову стверджую, дівчинка, нарешті, повертається до мене і розповідає далі:
— А вчителька насварила мене, хоча я ні в чому не винна!
— Інакше кажучи, і штани тобі замазали, і покарали тебе несправедливо, і тобі все це дуже не сподобалося, — кивнула.
Вона вже майже не плакала, я збирався взяти її за руку й відвести до класу. Але дівчинка вирішила поділитися з незнайомою людиною й іншими своїми бідами. Схоже, мало хто непокоївся про те, що вона відчуває.

— Так, мені не сподобалася вчителька, мені не подобається, коли мені розмальовують штани, мені не подобається, що мама лає тата і, коли лає, матюкається, мені не подобається, що тато їздить до своєї дурепи на її яхту, мені не подобається, що бабуся… — і ще багато чого із сімейного життя. Те, що було дрібницею для вчителя — розмальовані крейдою штани — виявилося останньою краплею для дитини, в житті якої і так багато негативу. Я б на її місці теж засмутився через штани.
Ми познайомилися, я відвів Олю до класу і поїхав на роботу. Мене вразила не лише ефективність методики активного слухання. Перед очима стояла картина Ольчиного родинного життя. А скільки в країні таких родин, де батьки кричать одне на одного, а потім скаржаться на капризи дітей?
Ось дані опитування, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень імені О. Яременка. В дослідженні взяли участь більше ніж 4000 дітей трьох вікових груп: від 10 до 13, від 14 до 15 та від 16 до 17 років, і близько 1000 батьків.
«У нас у сім’ї ніхто не лається і не ставиться до інших зневажливо». «Так» відповіли 78,5 % опитаних батьків. «Саме так і є», — повторили за ними 47 % опитаних дітей. Інакше кажучи, дехто з батьків просто не хоче зізнаватися в тому, що вони лаються при дітях.
«У нас у родині обговорюються події, що сталися з кожним, ми радіємо з успіхів один одного і переживаємо через поразки когось із сім’ї». Тут знову плутанина в показах. «Так», — кажуть майже всі батьки (94 %). «Так», — погоджуються з ними 63 % опитаних дітей. Тобто третина батьків видає бажане за дійсність. Насправді ж це означає: в них немає емоційного контакту з дітьми.
Крім сімейних конфліктів, є ще близько 2 млн дітей, які виховуються в розлучених сім’ях, найчастіше — без батька. В Україні немає досліджень на тему того, чим небезпечна безбатьківщина. За даними американського сайта National Center for Fathering, діти, які виросли без батька, невпевнені в собі й майже завжди в них ненормальні уявлення про стосунки між чоловіком і жінкою.

Частіше за все проблема не в родинах у цілому, а в нас, чоловіках. У 91 % розлучень дитина залишається з матір’ю. Звісно ж, причини розлучень бувають різними, і далеко не завжди в них хтось один винний. Просто так встановлено Богом, що чоловік має брати на себе більше відповідальності, ніж жінка.

Що я пропоную? Змінити ставлення до батьківства, повернути дітям батьків. Як це зробити? Для початку просто популяризувати саме поняття батьківства. Батько — не найпозитивніше слово нині. Я перекладаю книгу, видану National Center for Fathering, і готуюся відкрити сайт, присвячений проблемам батьківства. Решта — з появою однодумців. Якщо ви «за» — приєднуйтесь.
Влад Головін

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

1 коментар до “БАТЬКИ. Третина дітей в Україні виховується без батька. Цю цифру можна зменшити, було б бажання

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.