БАТЬКИ І ДІТИ: БЕЗ КОНФЛІКТУ. Як треба і як не треба виховувати. Три повчальні історії

Як ми спілкуємося з дітьми, коли вони нас не слухаються? Найчастіше дорікаємо, закликаємо до слухняності, дисципліни, порядку…  У результаті — нові сварки й образи. Це замкнене коло. 

ПЕДАГОГ ВІД БОГА
Професор психології МДУ Юлія Гіппенрейтер, автор бестселерів «Спілкуватися з дитиною. Як?» і «Продовжуємо спілкуватися з дитиною. Так?» дає прості поради. Наприклад, перевірте, чи є у вас контакт із дитиною: скільки разів на день ви звертаєтеся до неї з емоційно-негативними висловлюванням, скільки — з позитивними? Якщо вам не подобається її поведінка, не критикуйте, а скажіть про свої почуття. Приміром, замість того, щоб сказати: «Як ти мені набрид із цим безладом у дитячій», можна сформулювати інакше: «Синку, мене дуже непокоїть безлад у дитячій кімнаті». Або: «Доню, мені дуже болить, якщо ти не доїдаєш кашу». Це не відкриття Гіппенрейтер, вона лише акумулювала досвід багатьох європейських, американських і вітчизняних психологів.
У біографії святого Силуана Афонського, яку написав архімандрит Софроній Сахаров, є цікаві дані про батька преподобного — простого російського селянина Івана Антонова. Але при уважному прочитанні видно, що Іван був хорошим психологом і мудрим педагогом. Це яскравий приклад того, яким повинен бути батько у віруючій родині.
От як Іван Антонов зробив своє зауваження синові. «Семен (ім’я святого Силуана до постригу) <…> знову став приятелювати зі своїми однолітками, гуляти з дівчатами за селом, пити горілку, грати на гармоніці, і взагалі жити, як усі сільські хлопці. Молодий, красивий, сильний, а на той час уже і заможний, Семен насолоджувався життям. У селі його любили за добрий, миролюбний і веселий характер, а дівчата дивилися на нього, як на завидного жениха. Сам він захопився однією з них, і перш ніж стали говорити про весілля, у пізню вечірню годину з ними відбулося “звичне”. Прикметно те, що наступного дня вранці, коли він працював із батьком, той тихо сказав йому: “Синку, де ти був учора, боліло серце моє”. Ці лагідні батькові слова запали в душу Семена».
Не знав Іван Антонов ані наукових праць, ані методичних розробок із психології та педагогіки. Але як його слова подіяли на сина! «Пізніше, згадуючи батька, старець казав: “Я до міри батька мого не прийшов. Він був лагідною і мудрою людиною”».
«У них була велика родина: батько, мати, п’ять братів-синів і дві дочки. Жили вони разом і дружно. Дорослі брати працювали з батьком. Одного разу, під час жнив, Семенові довелося готувати в поле обід, була п’ятниця, забувши про це, він наварив свинини, і всі їли. Минуло півроку з того дня, уже взимку, у якесь свято, батько говорить Семенові з м’якою посмішкою: “Синку, пам’ятаєш, як ти в полі нагодував мене свининою? А то ж була п’ятниця; ти знаєш, я їв її тоді як падаль”. — “Що ж ти мені не сказав тоді?” — “Я, синку, не хотів тебе засмучувати”».
Критика часто роз’єднує людей. Іван Антонов дуже цінував теплі й щирі стосунки з сином, тож він свідомо відмовився від критиканства й осуду. Святий Силуан завжди захоплювався своїм батьком: «Ось такого старця я хотів би мати: він ніколи не роздратовувався, завжди був рівний і лагідний. Подумайте лишень, півроку терпів, чекав слушної нагоди, аби мене і поправити, і не збентежити». Але, мабуть, сила цього терпіння ґрунтувалася на повній довірі Богові й любові до людей.
ПРИКЛАД БАТЬКА Й ТЕРПІННЯ МАТЕРІ
Митрополит Євлогій (Георгіївський) — один із най­яскравіших ієрархів російського зарубіжжя. Саме його патріарх Тихон призначив головним керуючим парафіями Руської Церкви в Європі.
Скромність, розважливість, адміністративний талант, уміння підбирати людей, християнська терпимість до інакомислячих — звідки це все узялося у владики Євлогія? У своїх мемуарах він багато теплих слів написав про свої батьків — простого сільського священика Семена Івановича Георгіївського та його дружину — Серафиму Олександрівну.
Митрополит Євлогій згадував, що він був п’ятою дитиною в родині, перші четверо померли в дитинстві. «Мати й мене вважала приреченим: я народився теж слабкою дитиною». Серафима Олександрівна поїхала до старця Амвросія Оптинського, який благословив дитину й утішив матір. «Буде жити», — сказав отець Амвросій матушці ще до того, як та стала пояснювати, навіщо приїхала.
Матушка Серафима й після того пережила багато трагедій — після Євлогія вона народила ще дев’ятьох, із яких троє вмерли в ранньому дитинстві. Але при цьому вона не тільки не втрачала віри, але й не нарікала на Бога. «Мати моя вбачала сенс життя лише в Богові й родині», — казав владика Євлогій.
Батько привчав сина до молитви власним прикладом: «Бувало, засинаєш, й у напівсні бачиш: батько перед іконами молиться. Прокинешся вранці — він уже на молитві, правило своє читає». Ці рядки з мемуарів митрополита дають дуже чітку відповідь на запитання — звідки в нього самого з’явилася віра. Приклад батька дуже багато значить саме для сина. Що робить тато: сидить біля комп’ютера, дивиться футбол по телевізору, п’є горілку й лає маму — або ж молиться перед іконами — це цілком може стати прикладом для наслідування дитині.
Майбутній владика Євлогій із дитинства бував у храмі, уже в п’ять-шість років він боявся проспати утреню. «Стихія церковних служб наповнювала душу священною поезією й радістю співперебування з людьми», — так пояснював для себе цю дитячу любов до служби сам владика у своїх спогадах.
(Слід сказати, що всупереч поширеній думці, начебто богобоязливі діти цураються однолітків і не грають у жодні забавки, майбутній митрополит із задоволенням бігав наввипередки з іншими сільськими хлопчиськами. Як видно з його подальшої долі, дитячі ігри нітрохи не перешкодили його благочестю. Він обрав шлях чернецтва й цілковитого служіння Церкві в часи, коли це вважалося далеко не сучасним).
Жила родина дуже бідно, батько змушений був принижуватися перед багатим селянином і випрошувати гроші в борг — для навчання дітей. Але цим матеріальні проблеми не скінчилися. Хтось із селян повірив наклепу на священика й підпалив його будинок. Після пожежі родина вела напівжебрацький спосіб життя. Ситуація змінилася тільки на старість — отцю Семену дали іншу парафію. А ще через кілька років їхній син зміг купити батькам невеликий будинок.
Батько й мати владики Євлогія дожили до глибокої старості. Їх відспівував єпископ і два священики — усі їхні діти. Живий приклад того, що батьки змогли виховати в дітях живу віру. Сам священик Семен, як сказав його син, помер «славною смертю» — під час великопісного богослужіння. Владика щиро любив своїх батьків і зумів висловити цю любов у своїх спогадах.
НЕПРОЩЕНА ЗІРКА
Якось мені довелося спостерігати таку сцену. У печерах Києво-Печерської Лаври попереду мене йшло двоє прочан — батько з сином років десяти. Батько рукою нахиляв голову сина до мощей і наказував: «Цілуй, це — святі мощі! Це тобі не футбол у дворі ганяти!».
І наказовий тон, і дивне протиставлення мощів і дитячих ігор навели на сумні міркування: «Як буде поводитися хлопець, коли в батька не стане сил нахилити його голову?». На милування нема силування. І річ не в тому, що у таких випадках любов не з’являється, а в тому, що при цьому народжується ненависть. Ненависть, яку потім дуже важко зцілити.
Яскравий тому приклад — історія Джеймса Хетфілда, лідера культової рок-групи «Металіка».
З усіх рок-груп «металевого» напрямку «Металіка» одна виходить за межі свого жанру. І тут причина не тільки в хороших баладах, а й у гостроті тем, що їх порушують музиканти. Це для радянських слухачів «Металіка» була просто «важким роком». А для американців Джеймс Хетфілд був кимось на зразок Юрія Шевчука, який ще у 1980‑х роках (та й зараз теж) обурювався з приводу соціальної несправедливості. Так само й Хетфілд співає про те, що в його країні «справедливість убита» і правосуддя куплене («Justice for all»); про те, що наркоман — це іграшка в руках лялькаря («Master of Puppets»).
1991 року група випустила свій найбільш успішний альбом, який перетворив музикантів із американських кумирів на світових зірок. У цьому альбомі є декілька пісень із релігійними текстами, і одна з них відкрито антихристиянська — «Іди за занепалим богом». Її текст переповнений блюзнірськими рядками, а основна ідея перегукується з ідеями Ніцше про те, що християнство — релігія слабаків.
Бесіда про це більш ніж спірне твердження — тема окремого матеріалу. Але зараз важливо зрозуміти інше — чому Хетфілд написав цю пісню.
У різних інтерв’ю музикант розповідає, що цю пісню він написав, намагаючись вилікувати себе від психологічних травм, отриманих у дитинстві. Його родина належала до секти «Християнська наука». Одна з особливостей цієї секти полягала у повному запереченні медицини. «Якщо хтось занедужав, Бог сам полагодить», — казали дітям батьки. «Мої батьки належали до “Християнських учених”, які не вірили ні в яких лікарів. Мені було заборонено відвідувати уроки здоров’я в школі. У мене забирали підручники з цього предмету, говорячи, що “це все мотлох, тобі не потрібно це знати, ми не ходимо до лікарів, і Бог полагодить і зцілить тебе”. Я мусив виходити з класу на цих уроках, а мені вслід шепотіли: “Як ти можеш так жити?”. Ви знаєте, у віці семи років це справді важко — щоразу пояснювати, чому я не відвідую ці уроки. І це змушувало почуватися чужинцем у цьому світі…»
Коли хлопчик трохи підріс, йому довелося пережити нову душевну травму: його батьки розлучилися. А коли Джеймсові було 16 років, померла його мати. І трагічність цієї смерті була не тільки в тому, що пішла найближча людина, але й у тому, що мати знала про свою хворобу, однак принципово відмовлялася лікуватися. Вона повторювала те, що казала дітям: «Якщо потрібно, Бог полагодить»… Що коїлося в душі 16‑літнього підлітка при цьому? У такій ситуації залишитися віруючим справді дуже важко.
«Шануй лікаря, тому що від Господа — лікування», — говориться у книзі Премудрості Іісуса, сина Сирахового. Цю книгу читають православні, і про неї мало знають у протестантському світі. Історія Хетфілда яскраво показує, що відрив від християнської традиції призводить до того, що вже діти сектантів виростають супротивниками християнства. І батьки музиканта були поза цією традицією.
Однак було б неправильно показати Хетфілда таким вразливим підлітком, який ніяк не може розпрощатися з душевними ранами минулого. Пізніше він напише пісню «Мама сказала» — таку ж щиру й чесну, як багато інших його пісень. У ній він згадує, як мати вчила його жити, і як він хотів жити по‑своєму. І ось подорослішавши, він вертається додому — просити в матері пробачення. «Але все, що я бачу — це холодний камінь». Як би ми сказали — могильний надгробок.
Своїй матері він присвятив й іншу пісню — «Поки воно спить», навіяну трагічними переживаннями Хетфілда-сина після загибелі матері від ракової пухлини.
На тлі інших рок-груп виділяються не стільки самі ці пісні, скільки теми. Бо ж досі представники важких музичних напрямків про любов до матері не співали. Тут — один із найвідоміших рок-музикантів написав пісню-покаяння про те, що потрібно любити батьків. І як гірко усвідомлювати, що ти не встигнув сказати їм про свою любов.
Я не ставлю за мету оббілити Джеймса Хетфілда. Та все ж Хетфілд — один із найглибших музикантів у такій поверхневій рок-музиці, як американська. Для того, щоб зрозуміти його світогляд, потрібно докладно проаналізувати такі пісні, як «Мій друг у нещасті», «Непрощений». Чому він називає себе непрощеним? І ким він не прощений? У численних інтерв’ю і фанати, і журналісти запитують його про гітари, концерти, мотоцикли, але ніколи — про тексти пісень. Хоча саме відчуття непрощеного не полишає музиканта уже багато років — він написав уже три пісні з назвою «Непрощений», міняючи тексти й музику, і додаючи цифри до назви «Unforgiven» — «Unforgiven 2», «Unforgiven 3». У творчості Хетфілда більше питань, ніж відповідей.
Але одне можна сказати точно. Змушувати дитину вірити — дуже небезпечно. Якщо батьки не навчаться дивитися на світ очима дитини і не навчать любити Бога щиро, вони ризикують не тільки своєю долею. Любов можна прищепити, зростити, але не вбити клином.
Влад Головін

«Діти, слухайте своїх батьків у Господі, бо цього вимагає справедливість. Шануй батька твого і матір — це перша заповідь з обітницею: щоб тобі було добре і будеш довголітнім на землі. І ви, батьки, не роздратовуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні і наставлянні Господньому». 

(Єф. 6: 1–4)

«Діти особливо наслідують життя батьків, що помічають у них, те й самі роблять, добре буде чи погане, що бачать. Тому батькам слід самим берегтися від спокус і приклад доброчесного життя давати своїм дітям, якщо хочуть їх наставити у чесноти. Інакше ні в чому не досягнуть успіху. Бо діти більше дивляться на життя батьків і відображають його у своїх юних душах, аніж слухають їхні слова».
Святитель Тихон Задонський

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

1 коментар до “БАТЬКИ І ДІТИ: БЕЗ КОНФЛІКТУ. Як треба і як не треба виховувати. Три повчальні історії

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.