БАНЧЕНИ — ОАЗА ДУХОВНОСТІ, ДОБРА Й МИЛОСЕРДЯ

У Чернівецькій області, за сім кілометрів від кордону, в селі Банчени на пагорбі височіє обитель. Вознесенський чоловічий монастир виник на пустирищі всього кілька років тому. Він відомий не тільки своєю красою, але насамперед соціальним служінням. При монастирі діє притулок, у якому мешкає понад 300 дітей.

Це сироти, хворі на церебральний параліч, ВІЛ-інфіковані — ті, від яких відмовилися батьки. Для всіх їх названим батьком став єпископ Банченський Лонгин — настоятель монастиря.
ЯК ЦЕ БУЛО
Згідно з історією, ще далекого 1939 р. міністр закордонних справ Молотов намагався вирівняти кордони Радянського Союзу. З цією метою він звернувся до німецького колеги Ріббентропа. В результаті чого у Чернівецькій області утворився незвичайний Герцаївський район, де все населення — румуни. Там і розмістилося с. Банчени.
Тут досі збереглися румунські традиції, місцеве населення не знає української мови. Богослужіння у храмі звершується румунською.
Якийсь час протоієрей Михаїл Жар (нині владика Лонгин) був настоятелем храму в сусідньому селі Бояни. Саме там зберігається чудотворна плачуча ікона Божої Матері — Боянська.
На початку 1990-х років батюшка тримав корову й жертвував молоко в Будинок малятка. Він бачив, у яких жахливих умовах там ростуть діти й усиновив деяких із них, сам маючи трьох дітей. Так і було засновано дитячий будинок сімейного типу.
Батюшка по собі знав, який гіркий сирітський хліб, як важко себе відчувати самотнім у цьому світі.
Потім отець Михаїл став збирати покинутих дітей по всій країні.
Був випадок, коли під Новий рік йому підкинули новонароджену дівчинку в коробці з-під бананів.
Чотирьох хлопчиків батюшка підібрав на цвинтарі, коли відспівував покійну. Дітям іти було нікуди, батько їх давно залишив.
Безрукого хлопчика Степанка він забрав з інтернату. Тепер цей начитаний, розумний підліток каже: «Що з того, якщо в мене немає рук, але ж я — з Богом!». Воістину приклад високої духовної сили для всіх нас.
ДЕРЖАВА В ДЕРЖАВІ
Місце для монастиря обрано не випадково. На цьому пагорбі є джерело з дуже смачною водою. Її п’ють люди із с. Банчени, тут бавляться діти. Серед них був хлопчик з явно вираженими фізичними вадами. Згодом усі стали помічати, що дитина одужує. Прийнявши чернецтво, отець Лонгин саме на цьому місці вирішив побудувати обитель.
Будівництво розпочалося 1996 р., благодійниками виступили не тільки відомі державні діячі, але й прості люди. Так, одна жінка пожертвувала в монастир корову, інша віддала свій пай — два гектари землі тощо.
З Божою допомогою, тепер, через 17 років, тут стоїть сім храмів; є скит, у якому живуть за Афонським статутом (відвіду­вачів сюди пускають один раз на рік — на престольне свято Преображення Господнього).
У Вознесенському монастирі подвизається 90 ченців. У сусідньому селі Бояни діє жіночий монастир на честь Боянської ікони Божої Матері, де трудяться 120 сестер. Усі вони доглядають дітей-сиріт.
Позолочені куполи обителі видно здалеку. Надбрамна дзвіниця заввишки 60 метрів схожа на дзвіницю київського собору святої Софії.
Наша група паломників приїхала в обитель у суботу ввечері. Ми поспішили до Свято-Троїцького собору на вечірнє богослужіння. Паломники були в захопленні від краси й величі храму, він по праву вважається одним із найбільших у Європі.
Після служби всі пройшли хресним ходом по території обителі. Потім була смачна монастирська трапеза зі страв румунської національної кухні. Гостей розмістили в паломницькому будинку, що не поступається найсучаснішим готелям.
Після короткого відпочинку прочани молилися на нічній Літургії, що тривала із другої до четвертої години ночі. Велику силу нічної молитви відчули усі.
СВЯТО-ТРОЇЦЬКИЙ СОБОР
Усього два роки тому Святіший Патріарх Кирил освятив цей храм і очолив першу Божественну літургію в ньому. Перша свічка була запалена від Благодатного вогню з Єрусалима, ченці завжди його підтримують у скиту.
Собор будували п’ять років, розписували 60 кращих майстрів-художників. Частину фресок нанесено за стародавньою технологією, якою користувалися багато століть тому. Так, при написанні лику Христа за основу взяли фрески В. Васнецова із Володимирського собору в Києві (розпис 1895–1896 рр.).
При освяченні собору Патріарх Кирил нагородив настоятеля Вознесенського монастиря архімандрита Лонгина орденом святого рівноапостольного князя Володимира за те, що він «у смиренні й жертовному служінні Православній вірі досяг великих висот».
ВЕЛЕЛЮБНИЙ БАТЮШКА
Єпископ Лонгин покладається на милість Божу й справедливо вважає, що, допомагаючи дітям-сиротам, ми спасемо свої душі: небеса веселяться, якщо хтось принесе радість сироті. Владика не скаржиться на тяжкий хрест, хоча переніс три інфаркти й дві операції на серці. І певен, що його тримають на білому світі діти, які стали рідними.
В Україні високо цінують діяльність Преосвященного владики. Йому присвоєно звання Героя України. Він визнаний гідним премії «Гордість країни», став переможцем конкурсу «Людина року в українському християнстві».
Обитель, яку він створив, можна назвати оазою духов­ності: усе тут пронизане любов’ю та милосердям. Турбота про дітей відчувається не на словах, а на ділі. Тут виховують добру, хорошу людину, патріота й громадянина.
ДИТЯЧЕ МІСТЕЧКО
У сусідньому селі Молниця, на відстані чотирьох кілометрів від обителі, для дітей побудовані притулок і церква. Сестри із жіночого монастиря с. Бояни несуть послух — виховують дітей статечно і з любов’ю. За кожною сестрою закріплено чотири дитини (тобто одна кімната). Хлопчики й дівчатка живуть в окремих корпусах. Скрізь панує така атмосфера, що нещасним або непотрібним ніхто не почувається. Усі звикли до того, що слабкі потребують більшої допомоги. Такий урок чуйності вихованці отримують з дитинства.
У притулку для дітей налагоджене повноцінне харчування, для них працює спеціалізований медичний персонал. І часто буває так, що колись невиліковні хвороби відступають.
До того ж вихованців із дитинства привчають цінувати красу. Тут багато квітів. Фасади будинків, вікна, під’їзди — усе прикрашене ними. На газонах розташовані фігурки казкових персонажів. Є стадіон.
Паломники бачили дітей на недільному богослужінні. Дівчатка стояли зліва від вівтаря, хлопчики — справа. Усі охайно одягнені, до того ж у речі не з гуманітарної допомоги: владика уклав контракт із турецькою фірмою на постачання нового одягу для вихованців, кожному за розміром.
На угіддях монастиря розкинулися сади й городи, є ферма, вольєр для поні, квіткова оранжерея. Діти працюють скрізь разом із дорослими.
Уже справили перше весілля: вихованка Наталя вийшла заміж за хлопця із сусіднього села. Єпископ Лонгин сидів на почесному місці, як і годиться батькові.
Владика хоче бачити усіх своїх дітей щасливими, від­даними Православній вірі, добрими і працьовитими, адже завжди й на будь-якому місці потрібно служити Богові та ближнім.
Тамара Зозуленко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.