«БАГАТО СВЯТИНЬ НЕ БУВАЄ». У поїздках волонтерів Іонинського братства сумувати не доводиться

Давно відомий вислів підтвердився і цього разу. У паломництво святинями Чернівецької та Вінницької області я потрапила, як-то кажуть, «з корабля на бал». Не встигли ще остигнути враження від попередньої поїздки, я знову опинилася в машині.

Серед запланованих заходів у програмі були: зустріч з православним братством Хмельниччини, відвідання Свято-Вознесенського чоловічого монастиря в с. Банчени Чернівецької області, православного дитячого будинку в с. Мольниця і невеликий пікнік на малій батьківщині одного з наших волонтерів.

У результаті поїздки ми змогли зустрітися і з Чернівецьким братством, а також відвідати ряд дивовижних православних монастирів. Але про все по порядку.

Хлопці й дівчата з Хмельницького братства зустріли нас дуже смачним борщем і сотнею питань, про те, як організувати соціальну роботу у своїй єпархії. За час цього спілкування я зрозуміла, наскільки у нас в Києві все налагоджено, всього того, що нам здається зрозумілим і звичним, вони добиваються власними зусиллями, коштами та часом. Тому хочу сказати велике спасибі ідейним натхненникам та ініціаторам соціальної роботи братства преподобного Іони Київського.

Прихопивши з собою ініціативну дівчину з Хмельницького братства, ми вирушили у бік Банчен. Дорога до Свято-Вознесенського чоловічого монастиря, що встиг полюбитися (у Банченах я вдруге), була досить легкою. Хоча вже після повернення до Києва наш водій-волонтер зізнався, що транспортний засіб уже тоді голосно заявляв про свою втому.

У неділю ввечері ми після трапези гуляли по монастирському подвір’ї. За вісім місяців з часу попередньої поїздки в Банчени побачила вже добудований храм на честь Святої Трійці. Зовнішні роботи практично завершені, а всередині зараз невпинно трудяться 30 болгарських іконописців, запрошених архімандритом Лонгином для розпису собору. Вони закінчують останні роботи, щоб вчасно підготувати храм до урочистого освячення. На стадії завершення будівництва перебуває також паломницька гостиниця і будинок для інвалідів, вихованців дитячого будинку в Мольниці.

Особливий подзвін, служба у Вознесенському храмі, чернечий спів і слова «Домне милуеш ны» змушували пригадати першу поїздку в Банчени, яку можна назвати казковою. Після служби для нас було проведено екскурсію монастирем: ми піднялися на дзвіницю, пройшлися уздовж монастирського кладовища, де так легко й радісно дихається у порівнянні з похмурим настроєм звичайних кладовищ, здалеку побачили скит монастиря, де живуть і моляться за Афонським уставом українські та румунські ченці.

Після екскурсії на нас чекала зустріч з малечею з дитячого будинку в с. Мольниці. Вони саме насолоджувалися останніми днями перед початком навчального року, при цьому свій час проводили зовсім не бездіяльно. Старші чистили килими і накривали столи до обіду. Нам і цього разу вдалося поспілкуватися зі Стьопою, Ромою, Ванею. А окремі наші волонтери змогли привітати Гліба з днем народження.

Ці діти, вихованці дитбудинку, кожен зі своїм великим болем, хто без рук, у кого немає ніжок, а Гліб взагалі нічого не бачить, не чує і не може сказати, єдиний його зв’язок зі світом — це руки, за допомогою дотику він знайомиться з людьми. Для таких дітей старшого шкільного віку, які не в змозі самостійно прожити в цьому світі, і будується на території Свято-Вознесенського чоловічого монастиря окремий будинок. Тут свої труди і турботи про них понесе братія монастиря.

Після Банчен і Мольниці нас чекав Боянський жіночий монастир. Перед чудотворною іконою сльозоточивої Божої Матері самій хотілося плакати.

Ще дорогою до Чернівців ми дізналися, що наступну ніч проведемо в монастирі святого апостола Іоанна Богослова в с. Хрещатик, де подвизався преподобний Кукша Одеський. Так протягом одного дня нам вдалося побачити кілька монастирів Буковини.

В усіх монастирях, в яких ми побували, нас приймали як найдорожчих гостей: накритий стіл, ікони-благословення монастирів, ченці і черниці зі щирими розповідями про історії своїх обителей, цілющі джерела.

Побувавши у кількох монастирях, ми вирішили їхати на невеликий пікнік, але Господь влаштував інакше, і на третій день подорожі нас чекав дивний печерний монастир у с. Лядова. З подвір’я монастиря видно поля Молдови та розлитий Дністер. Монастир заснований Антонієм Печерським, під час його подорожі зі Святої Гори до Києва. У 2013 р. обитель готується відзначати свою тисячолітню історію. Сьогодні, на території монастиря розташовуються кістниця з мощами святих, які тут подвизалися, і келія преподобного Анто­нія Печерського; відновлюється наскельний храм на честь Усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна і храм в ім’я преподобного Антонія Печерського; повністю відбудовано храм на честь ікони Божої Матері «Відрада» («Утішання»), джерело і купіль преподобного Антонія, братський корпус для насельників монастиря.

Тут чудово і легко дихається, хоча дорога в цей монастир для нас була дуже довгою. Спочатку почала здавати позиції машина, а пізніше вже і дехто з нас. Ми довго не могли знайти дорогу до цієї обителі, але коли дісталися до с. Лядова, все внутрішнє роздратування й метання зникли самі собою.

Умиротворені й заспокоєні, волонтери пізно ввечері добралися на Вінниччину й із задоволенням посиділи біля вогнища.

Такі поїздки дають можливість побачити свою неміч, відчути любов інших людей і благодать Божу. Вони спонукають до зміни себе. І дасть Бог — на краще.

Ольга Хоменко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.