Архімандрит Варсонофій (Столяр): «Будь-яка справа не терпить поверхового cтавлення»

За словниковими визначеннями, казначей монастиря завідує господарством та коштами обителі. Щоб більше дізнатися про цей монастирський послух, наша газета звернулася до казначея Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври архімандрита Варсонофія (Столяра).

— Ваше Високопреподобіє, що належить до кола основних обов’язків казначея Києво-Печерської Лаври?

— Це облік фінансів (прибутки, видатки), контроль збору пожертвувань, діяльності видавництва Лаври та монастирських майстерень, а також деякі інші організаційно-господарські питання.

— Чи цікавилися Ви досвідом ведення казначейської справи в дореволюційній Лаврі чи, може, навіть запозичили що-небудь з досвіду попередників?

— Досвід дуже цікавий. Я читав деякі матеріали і був вражений, приміром, тим, наскільки докладним був облік. В деталях розписувалося, скільки чого було зібрано в підсобному господарстві, скільки передано в скит, скільки прийнято паломників, скільки людей нагодовано і т. д. Необхідно, звичайно, брати до уваги, що досвід дореволюційної Лаври напрацьовувався століттями, а в наш час, після відродження монастиря в 1988 р., все доводилося починати з нуля. Скрупульозний облік — це все-таки не основна справа для відроджуваного монастиря, а сил і часу вимагає чимало. До того ж намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел у цьому питанні керується словами: «У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця» (Мф. 6: 3).

Потрібно визнати, що дореволюційна Лавра в економічному плані була набагато могутнішою: в її розпорядженні були велике підсобне господарство, власні підприємства, рахунки в банках тощо. Нам же доводиться вирішувати питання, яких в дореволюційній ситуації просто не виникало: наприклад, ми намагаємося отримати в оренду ті приміщення і корпуси, які свого часу були побудовані на кошти Лаври та перебували у власності монастиря…

— А за рахунок чого живе сучасний монастир?

— У кожній обителі свої джерела фінансування. Якщо говорити про Києво-Печерську Лавру, то більшу частину доходів все-таки становлять пожертви благодійників, які допомагають монастирю на прохання владики Павла. (Територія обителі велика: комунальні послуги, утримання корпусів, реставраційні та будівельні роботи, утримання братії, трапеза — все це вимагає великих витрат.) Крім допомоги благодійників, слід згадати пожертвування за записки за здоров’я та за упокій. Завдяки підсобному господарству монастиря у нас є продукти харчування для братії, а їх надлишок, зокрема, обмінюємо на інші продукти. Є у нас церковні лавки, завдяки яким ми також маємо пожертвування на утримання Лаври. Це, на мій погляд, основні джерела.

— А чи не виникала думка, керуючись дореволюційним досвідом, створити які-небудь монастирські підприємства?

— На сьогодні Лаврі цього не осилити: немає тієї кількості братії, що була до революції, недостатньо ресурсів. А от якщо говорити про далекі перспективи, думаю, що це було б правильно: маючи власні підприємства, Лавра менше б залежала від тих чи інших факторів, від інших джерел доходів. Вважаю, що кожен монастир повинен мати своє підсобне господарство та (або) невелике підприємство, на якому могли б працювати й ченці. Праця й молитва — це два крила. Праця також необхідна для братії. Тим більше що вироблене ченцями все-таки багатьма цінується, тому що робиться з молитвою та якісно.

— Чи дозволяє сучасний стан господарства монастиря займатися благодійністю, опікати когось?

— У нас є безкоштовна трапезна, в якій щодня годують паломників, а також нужденних киян. При Лаврі також діє соціальний відділ, який надає допомогу дитячим будинкам, інтернатам тощо — як за рахунок збору благодійних коштів, так і за рахунок продукції нашого підсобного господарства. Та й просто так в монастир постійно звертаються люди по допомогу: тому потрібні гроші на дорогу, того обікрали, тому не вистачає на ліки і т. д. По змозі ми їм також допомагаємо, хоча без зловживань з боку прохачів, на жаль, не обходиться…

— Деякі люди вважають, що гроші — це зло, зневажливо ставляться до них. Що Ви думаєте про таке ставлення до грошей?

— Гроші можна використовувати як з доброю метою, так і зі злою. Головне тут, як ти ставишся до них — обожнюєш чи просто сприймаєш як засіб розрахунку. Сказати однозначно, що гроші — це зло, не можна, адже якщо ми використовуємо їх, наприклад, для допомоги дитячим будинкам, то робимо добру справу.

— Як ставитися до матеріальних благ так, щоб вони не перешкоджали духовному благополуччю?

— Намагатися не прив’язуватися до них, стежити, щоб ставлення до них не перетворилося на пристрасть сріблолюбства, і покладатися на волю Божу. Господь дарує людині не тільки духовні, а й матеріальні блага. Якщо їх немає, причину того, чому так трапляється, можливо, слід шукати в собі. Але людина не повинна відчувати тривоги через відсутність грошей, що також є проявом пристрасного ставлення.

— Наскільки Вам вдається поєднувати чернечі труди з різними «зовнішніми» турботами (необхідністю спілкуватися зі світськими людьми, вивчати економічні питання, вникати в різні господарські проблеми тощо)? Що допомагає у цьому?

— Звичайно, поєднувати дуже складно. Будь-яка справа не терпить поверхневого ставлення. У будь-який проект потрібно вникнути, для чого необхідно переглянути довідкову літературу, розібратися в різних економічних питаннях. Дійсно, багато часу йде на те, щоб довести почату справу до кінця, вивчити те, що безпосередньо не пов’язано з монастирськими, церковними справами. Природно, це відволікає від суто чернечих обов’язків. Тому я намагаюся обмежувати за часом господарські турботи і обов’язково приділяти час молитві.

Вона й допомагає. Вважаю, що день треба починати з молитви і закінчувати нею, дякувати Господу Богу за допомогу. Адже ми тут, в домі Божої Матері, тільки послушники. І просимо, насамперед, нашу Ігуменю — Пресвяту Богородицю — клопотати перед Господом Богом, щоб Він був милостивим до нас і допоміг здійснити наші плани. Отже, в основі всього —молитва. І, звичайно ж, усе у нас робиться з благословення Священноначалія.

— Чи вдається під час богослужіння абстрагуватися від численних турбот, пов’язаних з послухом казначея?

— Скажу, що це нелегко. Ворог так підстроює, що перед богослужінням, перед церковним святом одночасно виникає багато проблем, що потребують невідкладного вирішення. Але тут необхідний правильний підхід: якщо вже ти не розібрався з якимось робочим питанням до богослужіння, то і в храмі, скільки б ти його не крутив в голові, воно не вирішиться. Тому треба всі повсякденні питання, думки залишати перед порогом храму і в храм входити для молитви. Так, це нелегко, але треба просити Господа, щоб Він і в цьому допоміг.

Бесіду вівМихайло Мазурін

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.