Архімандрит Маркел (Павук): «Паства академічного храму — одна з найбільш духовно освічених у Києві»

Храм Київських духовних шкіл, розташований на території Києво-Печерської Лаври, було зведено в XVII ст. та освячено на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Про те, як студенти вчаться виголошувати проповіді, чому в академічному храмі молиться грузинська громада, як так сталося, що в монастирському храмі можна вінчатися, і як звершується Літургія для глухонімих, розповідає архімандрит Маркел (Павук), проректор з виховної роботи КДАіС.   — Отець Маркел, як на сьогодні влаштоване парафіяльне життя храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці? Хто його парафіяни — чи самі лише студенти та викладачі академії? Чи обов’язковою є для викладачів Київських духовних шкіл молитва на Літургії саме в цьому храмі? — Академічний храм — один з найгарніших у Лаврі. Його побудовано у 1696 р. на узвишші біля входу в Дальні печери, поруч з монастирським кладовищем. Xрам невеликий, але намолений і затишний, і сюди на служби сходяться люди з усього Києва, тому в недільні та святкові дні місця для студентів у храмі не залишається. Зі студентського складу тут присутні лише хористи, які співають на верхньому криласі, паламарі та читці. Інші студенти моляться в більш просторому Трапезному храмі верхньої Лаври. А в будні дні всі студенти (понад 300 осіб) збираються в академічному храмі на вечірню молитву. Слід сказати, що ледве вміщаються. Також у будні дні за вечірнім та ранішнім богослужінням в академічному храмі несуть послух студентські півчі групи. Дуже полюбляють наш храм і моляться у ньому багато викладачів семінарії та академії, але деякі віддають перевагу іншим лаврським або міським храмам. Кожен має повну свободу вибору.   — Чи можна говорити про те, що при храмі існує парафіяльна громада? Хто духовно опікується нею? — Більшість наших парафіян знають одне одного, спілкуються за межами храму, тобто можна сказати, що при храмі сформувалася невелика дружна парафіяльна громада. Усі парафіяни регулярно сповідаються. Мало не половина парафіян — духовні чада нашого проректора з навчальної роботи архімандрита Климента. Парафіяни допомагають в організації побуту та дозвілля семінаристів. Так, завдяки фінансовій підтримці деяких з них, минулого року вдалося організувати поїздку цілого класу семінарії на Афон. Також, завдячуючи допомозі парафіян, студенти виїжджали в паломництво монастирями Буковини, Криму. Частина парафіян закінчила чотирирічні катехізаторські курси при академії. Отже, паства академічного храму не тільки дружна, але й одна з найбільш духовно освічених у Києві.   — Саме в цьому храмі молиться грузинська громада? Як вибудовується її взаємодія з Лаврою? Що дає близькість такої громади до студентів академії? — Так, два роки тому в нашому храмі щосуботи звершувала богослужіння грузинська громада. А зараз Лавра надала грузинській громаді більш просторий та нещодавно відреставрований храм на честь Всіх преподобних отців Києво-Печерських у районі Ближніх печер Лаври. Там грузинські парафіяни мають можливість молитися не тільки щосуботи, але й у недільні та святкові дні. Це дуже благотворно впливало на всіх наших студентів, бо таким чином усі на власні очі переконувалися у вселенському характері Православ’я. Відвідують богослужіння як грузини, так і шанувальники мелодійного стародавнього грузинського церковного співу.   — Академічний храм багато в чому — храм навчальний. Одна з особливостей вашого храму — те, що під час Літургії проповідей буває дві — викладацька та студентська. Як виникла така традиція? Що вона дає студентам? Чи обов’язково обидві проповіді мають перегукуватися між собою? — У нашому храмі за Божественною літургією виголошується іноді навіть не дві, а три проповіді: крім викладацької (відразу після читання Євангелія) та студентської (після запричасного вірша і 33‑го псалма), за відпустом Божественної літургії буває ще й проповідь предстоятельська. Зазвичай її виголошує присутній за Божественною літургією владика ректор або проректор. Можливо, не в останню чергу завдяки цим проповідям наш храм так люблять кияни. Багатьом подобається академічний і при цьому сповнений живої образності стиль викладачів-проповідників. Проповіді частіше виголошуються російською мовою, українській віддають перевагу студенти родом з Волині та інших регіонів Західної України (але не тільки звідти). Щоб уникнути повторів, проповідники заздалегідь обговорюють, хто буде говорити проповідь на тему Євангельського зачала, а хто — на тему з Апостола або на вільну тему.   — Як викладач, що Ви радите тим, хто готує проповідь? Чи можливо просто прочитати готовий текст, чи проповідь повинна «народитися» вже на Літургії? — Видатний професор В. Ф. Певницький, який понад півстоліття викладав гомілетику в давній дореволюційній Київській духовній академії, вчив, що головне у проповіді — це натхнення. А натхнення виникає тоді, коли проповіднику є про що сказати, коли він сам вистраждав якусь важливу думку, гідну того, щоб поділитися нею з іншими. Тільки так виходить хороша проповідь. Саме це я намагаюся прищеп­лювати нашим студентам на заняттях з гомілетики. Крім того, я налаштовую їх, щоб вони завжди серйозно працювали над стилем, готуючись до кожної проповіді, щоб не були компіляторами, наслідувачами, а виробляли свою власну, відповідну до особистого досвіду, проповідницьку манеру. З цієї причини не допускається читання чужої готової проповіді. Я також застерігаю студентів від самовпевненості: готуватися до проповіді між справами, нашвидкоруч можуть дозволити собі тільки досвідчені проповідники, після багатьох років пастирського служіння. Краща імпровізація — заздалегідь підготовлена. Це визнавав навіть такий популяризатор імпровізованої проповіді, як архієпископ Харківський Амвросій (Ключар). Далеко не кожному навіть з досвідчених пастирів дано виголошувати проповіді експромтом — для цього потрібне особливе обдаровання. Читання проповіді з листка у нашій духовній школі не вітається, тому що таку проповідь парафіянам важче сприймати на слух. Це може свідчити і про лінощі проповідника. Буває, що хтось зі студентів погано підготує проповідь і з великими паузами «вимучує» її. Коли трапляється така невдала проповідь, парафіяни чи студенти (за вечірньою молитвою) намагаються якось підтримати проповідника, багато хто зримо співпереживає йому та молиться за нього, і це виглядає іноді дуже зворушливо.   — У вашому храмі служать Літургії для глухих. Як це відбувається, тобто чим Літургія для глухонімих відрізняється від звичайної? І чому для усіх студентів Київських духовних шкіл обов’язково вивчати мову глухонімих? — Основи жестової мови — це предмет, який семінаристи вивчають у 4‑му класі семінарії. З одного боку, цей предмет розвиває співчуття до людей, позбавлених слуху, а з іншого — мова жестів якоюсь мірою може бути корисною для майбутніх проповідників Слова Божого і в тому сенсі, що вона допомагає їм виробити навички правильної жестикуляції, що не суперечить церковному стилю. Літургія для глухонімих звершується так само, як і  для звичайних християн, тільки поруч з вівтарем стоїть сурдоперекладач і за допомогою жестів перекладає усі возгласи священика мовою, зрозумілою глухонімим.   — На академічному сайті та на офіційному сайті Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври дуже мало сказано про новітню історію храму. Можна попросити Вас трохи розповісти про те, за яких обставин будівлю храму було повернуто Церкві? З якими труднощами довелося зіткнутися при цьому? — Храм було повернено Церкві в рік тисячоліття Хрещення Русі, коли передали у церковне користування частину нижньої Лаври. Він був у жахливому стані. У 1992 р. його відреставрували, розписали, і після цього він став академічним.   — Чи не було з боку насельників Лаври невдоволення тим, що один із храмів, розташованих на території монастиря, буде, якщо можна так висловитися, не цілком монастирським? Адже нині в ньому звершуються Таїнства, які не звершуються на території монастирів — Вінчання, Хрещення… — Усі проблеми між Лаврою та академією вирішуються в дусі любові. Можна сказати, що вони перебувають у гармонійному єднанні. Нині вже важко собі уявити академію без Лаври та Лавру без академії. Ми разом молимося за богослужіннями. Часто Лавра надає академії матеріальну підтримку. Сподіваємося, що ця співпраця з часом ще більше поглиблюватиметься, і в Лавру з духовних шкіл приходитимуть нові й нові освічені послушники, які привноситимуть у монастирське життя щось добре. А з числа лаврської братії у нас з’являться досвідчені викладачі, які читатимуть не тільки теоретичне богослов’я, але й практичне. Сподіваємося також, що незабаром під аудиторії нам віддадуть ті корпуси верхньої Лаври, в яких нині перебуває світський навчальний заклад, що не має жодного стосунку до Церкви. Поки що наша Духов­на академія в Лаврі перебуває у тісноті, хоча й у порозумінні щодо труднощів.   — Продовжуючи розмову про вінчання — чи тільки студенти академії можуть повінчатися в цьому храмі та охрестити своїх дітей або стати хрещеними, чи це доступно всім? — Зазначені треби доступні не тільки для студентів духовних шкіл, а й для усіх бажаючих. З одного боку, це матеріальна підтримка для тих викладачів та студентів-хористів, які живуть у Лаврі, з іншого — це хороша практика з місіонерським нахилом для всіх. Зазвичай усі присутні при вінчаннях бувають вражені чудовим співом нашого студентського хору. Завдяки зовнішній красі співу дехто з невоцерковлених починає замислюватися і про внутрішню красу духовного життя; потім ми помічаємо їх на службах, а деякі починають регулярно відвідувати храм. Братії Лаври виконання треб не заважає, тому що монастир дуже великий. Він займає площу близько30 га, що дорівнює цілій державі Ватикан.   — Якщо йдеться про студентів чи співробітників академії, чи існує традиція вінчатися саме в академічному храмі? Хто звершує вінчання? Чи багато буває народу? — Ніхто не забороняє нашим студентам вінчатися в іншому храмі, але більшість студентів вінчається в академічному храмі. Зазвичай Вінчання звершує той викладач, у якого студент регулярно сповідався і який став його духівником. На Вінчання студента, окрім рідних та гостей нареченого та нареченої, зазвичай приходять усі його однокурсники, хор у ці дні співає розширеним складом. Так що Таїнство проходить дуже урочисто і запам’ятовується на все життя як яскраве свято.

Бесіду вела Ольга Богданова,

taday.ru

 

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.