АПОСТОЛЬСЬКЕ ПРИЄМСТВО, АБО ДЕ ЗНАХОДИТЬСЯ ЦЕРКВА

«Мій добрий знайомий, людина віруюча, але не церковна, до церкви ходить тільки на великі свята і, як правило, в храми т. зв. «Київського патріархату». Я намагалася йому пояснити, що не слід цього робити, але він каже, що все скрізь однакове, тільки мова різна, та й, взагалі, він ходить до Бога, а Господь скрізь Один і Той Самий. Підкажіть, як правильно розповісти людині про істинність, канонічність, законність Церкви?»

Олена, м. Київ
Відповідає протоієрей Миколай Баранов:
Святе Письмо повідомляє, що Христос після Воскресіння з мертвих затверджує апостолів в особливому служінні. Так, Господь каже: 
«…йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх додержуватися всього, що Я заповів вам» (Мф. 28: 19—20), при цьому «хто увірує і охреститься, буде спасений; а хто не увірує, буде осуджений» (Мк. 16: 16). Під час одного з явлень Спаситель звертається до апостолів: «мир вам! як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас. Сказавши це, Він дихнув, і говорить їм: прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться; на кому зоставите, зостануться» (Ін. 20: 21—23). При Вознесінні на небо Христос обіцяє учням: «ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Мені свідками в Єрусалимі та по всій Іудеї та Самарії та аж до краю землі» (Діян. 1: 8).
АПОСТОЛЬСЬКЕ СЛУЖІННЯ

Після зішестя Святого Духа апостоли вирушили з Єрусалима з євангельською проповіддю, про що пророчо говорить Псалтир: «по всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселеної слова їх» (Пс. 18: 5). Відвідуючи міста та країни, учні Господа засновували християнські громади, ставлячи єпископів та залишаючи їх своїми приємниками. Про це нам розповідає книга Діянь святих Апостолів: «Рукоположивши ж їм пресвітерів для кожної церкви, вони помолились з постом і передали їх Господеві, в Котрого увірували» (Діян. 14: 23). Апостоли заповіли передавати через таїнство єпископського рукоположення всю повноту благодатних дарів церковної ієрархії: «…нагадую тобі зігрівати дар Божий, який у тобі через покладання рук моїх» (2 Тим. 1: 6), причому «рук ні на кого не клади поспішно…» (1 Тим. 5: 22). Апостол Павел, звертаючись до Тита, прямо говорить: «для того я залишив тебе на Криті, щоб ти довершив недокінчене і поставив у всіх містах пресвітерів, як я тобі наказував» (Тит. 1: 5).
ОТЦІ ЦЕРКВИ ПРО АПОСТОЛЬСЬКЕ ПРИЄМСТВО
Про апостольське приємство говорять отці давньої Церкви. Так, священномученик Іриней Ліонський у другій половині II ст. свідчить: «Ми можемо перерахувати тих, хто від апостолів поставлений єпископами в Церквах, і їхніх наступників навіть до нас». Священномученик Климент Римський у 95 р. пише: «І апостоли наші знали через Господа нашого Іісуса Христа, що буде розбрат про єпископське достоїнство. З цієї самої причини вони, отримавши передбачення, поставили вищезазначених служителів, і потім додали закон, щоб, коли вони відійдуть до Господа, інші випробувані мужі брали на себе їхнє служіння».
Апостольське приємство є однією з ознак Церкви. Ран­ньо­християнський теолог Тертуліан каже: «Нехай покажуть (єретики) основи своїх церков, розкриють послідовність своїх єпископів, що йде від початку через приємство, і так, щоб перший мав наставником і попередником своїм кого-небудь з апостолів, або мужів апостольських (але такого, який перебував з апостолами постійно). Бо апостольські Церкви саме таким чином доводять своє становище».
Святитель Філарет (Дроздов) у своєму «Катехізисі» говорить, що Церква «безперервно та незмінно зберігає від Апостолів і вчення, і приємство дарів Святого Духа через священне рукоположення».
ЗБЕРІГАТИ ВІРНІСТЬ АПОСТОЛЬСЬКОМУ ПЕРЕДАННЮ
Важливо, що такий спосіб збереження та передачі ієрархічного служіння не був нововведенням. Протопресвітер Миколай Афанасьєв у своїй праці «Церква Духа Святого» пише: «Ідея приємства служінь та осіб, які їх виконують, була дуже поширеною в стародавньому світі, як язичницькому, так і іудейському. У нас немає жодних підстав вважати, що його не було від самого початку в Церкві. Основою життя первісної Церкви була традиція. «Бо я від Господа прийняв те, що й вам передав…» (1 Кор. 11: 23). «Бо я передав вам спочатку те, що й сам перейняв…» (1 Кор. 15: 3). Приємство традиції було звичної думкою для Павла, оскільки він сам до навернення був вихований біля ніг Гамаліїла (див.: Діян. 22: 3). Ідея приємства традиції включає у себе ідею приємства осіб, які є хранителями традиції».
Враховуючи особливу важливість єпископського служіння, протоієрей Олег Давиденков у своєму «Катехізисі» зазначає: «Церква завжди ретельно стежила, щоб зберігалося приємництво єпископату, висхідне до апостолів, щоб не було самовисвячення».
Слід сказати, що апостольське приємство виражається не тільки у безперервному ланцюжку єпископських хіротоній. «Православна енциклопедія» повідомляє, що воно включає в себе «вірність церковної ієрархії апостольським Переданням у навчанні, в священнодійстві та в канонічному влаштуванні Церкви». Тільки в цих умовах хіротонія буде дійсною і законною та може бути гарантією збереження апостольського приємства. Святитель Василій Великий каже, що «хоча початок відступу відбувся через розкол, але ті, хто відступили від Церкви, вже не мали на собі благодаті… Бо збідніло преподання благодаті, тому що припинилося законне приємство». Богослов XX ст. патріарх Сергій (Страгородський) пише: «Церква під апостольським приємством, безсумнівно, розуміє не одну зовнішню, механічну передачу самого акту рукоположення, а й віру, що з’єднується з цим актом, тобто збереження у даному суспільстві апостольського вчення про благодать священства».
«Православна енциклопедія» визначає апостольське приємство як богоустановленний спосіб збереження та передачі ієрархічного служіння в Церкві від святих Апостолів через Таїнство Священства.
ЧИ МОЖЛИВЕ АПОСТОЛЬСЬКЕ ПРИЄМСТВО ПОЗА ЦЕРКВОЮ?
Апостольське приємство однозначно не може повноцінно існувати поза Православною Церквою. Патріарх Сергій (Страгородський) пише: «Величезна перевага іновірних товариств, які зберегли в себе апостольське приємство, у тому, що Церква вважає їх ще “церковниками”, “ще не чужими Церкві”, вона ще зберігає з ними “певне правило спілкування”, на кшталт того, яке вона має із пропащими та тими, хто несе єпитимію. Однак, якщо це недосконале та ненадійне спілкування не завершиться повним єднанням з Церквою в єдиній Євхаристії, всі переваги таких іновірних товариств пропадають без користі».
На завершення відзначимо, що апостольське приємство є однією з умов того, що Церква благодатна. Все те суттєве, що мала при апостолах заснована Христом Церква, завжди в ній через це приємство зберігається. І в цій Церкві дійсно звершуються Таїнства, а значить, вона виконує своє призначення вести людей до спасіння.
На підставі сказаного постарайтеся пояснити Вашому знайомому, що Церква важлива саме тим, що в ній люди можуть отримати благодать Святого Духа і з’єднатися з Богом. А благодатною є та християнська громада, яка бере свій початок від апостолів (історично це можна простежити по ланцюжку єпископських хіротоній) і яка зберігає вірність вченню Церкви, тобто не впадає в єресь або розкол.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.