АНТІОХІЯ — ЦЕНТР РАННЬОГО ХРИСТИЯНСТВА

Одним із міст раннього християнства (звідки, до речі, й походить назва «християни») є Антіохія. Воно знаходиться у Східній Туреччині, донедавна мало назву Антак’я, а торік перейменоване на Хатай (назва держави хеттів).

Це місто з давньою історією, від попередніх цивілізацій тут залишилося чимало артефактів, виставлених у місцевому археологічному музеї.

ВІД ДОХРИСТИЯНСЬКИХ ЧАСІВ ДО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Антіохія була однією зі столиць держави Селевкідів. Заснована сподвижником Олександра Македонського, Селевком Нікатором, який назвав місто на честь батька Антіоха. Римські імператори Марк Антоній і Тиберій забудували Антіохію мармуровими вулицями з колонадами й театрами, зі стадіонами та скульптурними монументами (наприклад, Калігула у вигляді Зевса). Будинки були оздоблені мозаїками.
У Селевкії мешкало близько 200 тисяч римлян, також тут жили євреї та сирійці. У цих місцях розмовляли грецькою мовою. Селевкія була осередком культури, де особливо любили театр. Коли на місто зненацька напали перси, всі жителі знаходилися в театрі на виставі Аристофана про персів, і коли на них посипалися стріли — не вставали, бо вважали, що так і задумано.
У 1098–1268 рр. тут перебували хрестоносці (неподалік, у р. Гьоксу, потонув імператор Фрідріх Барбаросса). До того часу належить легенда, описана в поемі італійського поета епохи Відродження Т. Тассо «Звільнений Єрусалим». Доньку антіохійського володаря Ермінію взяли у полон хрестоносці й подарували лицарю Танкреду. Він повівся шляхетно, звільнивши її. За це Ермінія покохала його і вирішила повернутися до табору Танкреда, проте він, тяжко поранений, уже помирав…
Саме за часів господарювання тут хрестоносців, у 1098 р., у церкві святого Петра було знайдено славнозвісний «спис сотника Лонгина». Знахідка тоді допомогла одержати перемогу над сарацинами (арабами). Подальша доля списа невідома. Є гіпотеза, що це — не справжній спис, бо справжній знаходився у Константинополі в церкві Пресвятої Богородиці (Форос).
У ХІІ ст. була добудована стіна — фасад до печери у г. Сильпис (сучасна назва — Неджар Дагі, заввишки 500 м). У І ст. саме в цій печері за містом таємно збиралися християни, зокрема апостоли Петро та Варнава, який першим прийшов у Антіохію. Ця печера й досі існує у первісному вигляді — з високою стелею і таємним ходом нагору зліва. У центрі стоїть мармуровий саркофаг, таке саме крісло, у стіні вмонтована невелика скульптура апостола Петра. У день пам’яті апостолів Петра і Павла тут відбувається святкове богослужіння за участі численних паломників з Риму. Проте і щодня, особливо влітку, звивистим шляхом до печери піднімаються багато місцевих турків із дітьми, туристи з інших країв. На терасі біля печери — столики кав’ярні під розлогим деревом. Звідси, з висоти, відкривається чудовий краєвид міста в далечині, адже печера знаходиться на околиці. 
ІГНАТІЙ БОГОНОСЕЦЬ
У 252–300 рр. тут знаходилася резиденція патріарха Антіохійського. Тут, в Антіохії, народився святитель Іоанн Златоуст; саме тут блаженний Ієронім Стридонський перекладав Біблію на латину (Вульгата) і побачив у видінні Іісуса Христа (373).
Відомим єпископом міста протягом 40 років був священномученик Ігнатій Богоносець. Іоанн Златоуст, коли служив в Антіохії, написав йому похвалу й зазначив, що він був поставлений самим апостолом Петром і став другим Антіохійським єпископом після Єводія.
Ігнатій, за словами Іоанна Златоуста, був взірцевим єпископом, сприяв запровадженню антифонного співу. За часів імператора Траяна, який прибув у Антіохію 107 р., Ігнатій був заарештований і відвезений до Риму, де його віддали на розтерзання звірям. Про муки Ігнатія збереглися детальні записи, залишені свідками, що супроводжували його в Римі. (У 1647 р. ці свідчення були видані латиною, а 1869 р. — грецькою мовою.) Коли Траян запитав Ігнатія, чому його називають Богоносцем, той відповів, що так називають ту людину, яка носить Христа у своєму серці.
Де саме народився Ігнатій, достоту невідомо, але походження він мав сирійське. Святий прийняв мученицьку смерть 20 грудня (2 січня за н. ст.) 107 р., і ця подія згадується Православною Церквою і сьогодні. Католицька Церква день пам’яті святителя Ігнатія відзначає 14 лютого (за н. ст.), оскільки саме цього дня мощі мученика було поховано у церкві святого Климента в Римі. Сюди вони були перенесені за часів імператора Юстиніана, при завоюванні Антіохії перським царем Хозроєм (540). Святий Ігнатій залишив по собі послання, зокрема до Полікарпа. У 1646 р. у бібліо­теці Медичі у Флоренції І. Фоссом було відкрито й надруковано сім послань святителя.
У 1845 р. англійський учений В. Кюртон надрукував давні сирійські переклади послань Ігнатія до єфесян та римлян. А 1839 р. англієць Г. Таттам, знавець коптської мови, у Нітрійському монастирі в Єгипті знайшов давній кодекс сирійського послання святого Ігнатія до Полікарпа (перша половина VІ ст.), а також інші рукописи, що були перекладені та на­друковані англійською мовою.
«ПРАВОСЛАВ’Я ТВЕРДО ДОТРИМУЮТЬСЯ»
Неподалік від Антіохії, біля р. Пірамус, у мальовничій долині зі старовинним мостом, оточеним горами, знаходиться с. Мопсует (де мешкав відомий церковний письменник Феодор Мопсуетський. Тлумачення його творів складав преподобний Єфрем Сирін). Річка була кордоном Кілікії. Саме звідси, через гірський прохід, так звані Кілікійські ворота, вирушали у другу місіонерську подорож апостоли Павел, Сила та Варнава.
Через місто й досі протікає р. Оронт (сучасна назва Асі Нехрі), яка впадає у Середземне море біля м. Іскендерума. З порту тут відправлялися в першу місіо­нерську подорож апостоли Павел і Варнава.
Зі сходу місто оточує гірський хребет із залишками фортеці. Тутешні повітря і клімат вважаються корисними для здоров’я. Про це зазначав у своїх дорожніх нотатках і мандрівник із Києва Василь Григорович-Барський (1701–1747).
У 1728 р., на свято Архангела Михаїла, він прийшов сюди «разом із християнами і слухав Божественну Літургію, що відбувалася в одній печері, на горі <…>; сюди щонеділі та у святкові дні збираються правовірні християни на службу Божу <…> печера, де відправляють Літургію у святкові дні, весь інший час стоїть порожня, і тільки коли збираються в ній християни, то беруть із собою свічки, ікони та священницьке облачення, а після служби знов забирають додому <…> Православ’я вони твердо дотримуються» (переклад П. Білоуса). 
Григорович-Барський вказує і на велику кількість дерев і садів у цій місцевості. Відомо, що в лавровому гаю, колись присвяченому язичницькій німфі Дафні, збиралися апостоли Павел із Варнавою й вели бесіди. 
СЬОГОДЕННЯ
Археологічні розкопки почалися тут 1932 р. ученими Принстонським університетом. У передмісті Каусьє, за мостом через Оронт, було знайдено Чашу для Причастя (знаменита «антіохійська Чаша») із зображеними постатями Христа і апостолів.
Ідея створення місцевого музею мозаїки належала знаменитому британському археологові Л. Вуллі. Його відкриття відбулося 23 липня 1948 р. Зараз це найбільший музей римської мозаїки у світі, сюди приїздять численні туристи. Деякі мозаїки після розкопок були взяті до Лувру.
Звідси пролягає найближча дорога до м. Алеппо (Сирія). Саме нею йшов український мандрівник В. Григорович-Барський, а до нашої країни — Павел Алеппський. 
А нещодавно було відкрито авіасполучення Стамбул – Хатай, і тепер кожен може потрапити сюди.
Ніна Пархоменко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.