АМВРОСІЙ І ФЕОДОСІЙ: ВІЧНЕ ПРОТИСТОЯННЯ

Кожен християнин — це воїн, мета якого — вічність, а спосіб її досягти — битва. Світ лежить у злі (1 Ін. 5: 19), а отже, поле битви набуває вселенського масштабу. Ставлячи перед собою глобальні цілі, можна упустити деталі і в результаті програти генеральний бій завдовжки в життя. Ясна свідомість не допустить збою в ідентифікації добра та зла і не зіб’є компас віри, який вкаже дорогу до Того, Хто є Шлях і Істина і Життя.


МОМЕНТ ІСТИНИ

У 80-х роках IV ст. у Флоренції стався випадок, який надав руху всьому багатолюдному місту. У одного з городян на ім’я Децент помер син. Сам факт смерті хлопчика не викликав у сучасників підвищеного інтересу. Друзі, близькі та родичі, приносячи свої співчуття, втішали Децента як могли. У цей самий час його відвідав один єпископ. Помолившись, він воскресив хлопчика, а потім попрямував до свого міста, де вже багато років старанно служив Господу. Звали його Амвросій, а місцем його постійного служіння був найбільшим після Рима мегаполіс Італії. Сьогодні він відомий як Мілан, а тоді, наприкінці IV ст., місто мало більш довгу назву — Медіолан. Рівноапостольний імператор Костянтин, підписавши у цьому місті 313 р. свій знаменитий едикт про рівноправність християн із представниками інших релігій імперії, прославив Мілан на віки.

Амвросій стояв на паперті щойно збудованого за його ініціативою собору, що височів на місці знайдення нетлінних останків святих мучеників-близнюків Гервасія та Протасія. Тепер вони лежали у крипті храму, освяченого на їхню честь. Небесне заступництво мучеників зараз було вкрай необхідне святителю. До церкви наближалися люди. Блиск шат говорив про їхній високий соціальний стан. Ще кілька секунд — і серед них уже можна було розгледіти фігуру людини, яку не сплутати ні з ким іншим.

Це був Феодосій — абсолютний повелитель однієї із супердержав давнього світу. Ніщо не могло перешкодити йому розпоряджатися долями мільйонів громадян своєї багатонаціональної країни. Він щойно розправився з одним із незаконних претендентів на трон — узурпатором Максимом. Війська римського імператора здобули перемогу. Тремтіти перед самим видом Феодосія змушував і факт щойно упокорених ним Фессалонік. Найбільше грецьке місто було поставлене на коліна. За відкритий виступ проти влади імператор розпорядився стратити кожного десятого його жителя. Тепер крок Феодосія був твердим як ніколи: він ставив мету і досягав її. Після перемоги над Максимом правитель три роки перебував у Медіолані, який, таким чином, тимчасово став центром його великої імперії.

Вирішивши помолитися у храмі, Феодосій попрямував до кафедрального собору міста. Тут його й зустрів єпископ Амвросій, який перегородив шлях імператору, звернувшись до нього з промовою, сповненою докорів за розорене місто і смерть тисяч людей. Святитель нагадав правителю про праведний Божий Суд, закликав до покаяння і більше того — наклав єпитимію: Феодосію слід принести публічне покаяння за своє зухвале рішення, а доти він відлучався від Причастя і не повинен був носити знаки імператорського достоїнства.

Слова Медіоланського святителя справили приголомшливе враження й були за своєю разючістю як грім серед ясного дня. Ситуація загострилася до краю. Пензель блискучого фламандця ван Дейка дає нам можливість уявити драматизм того моменту. Можна лише здогадуватися про ті переживання, що їх відчували у цей час єпископ Амвросій, який карав праведним гнівом нічим не обмеженого у своїх діях монарха, і сам імператор Феодосій, який зазнавав публічного приниження своєї гідності.

Дорікаючи правителю у кровожерливості, святитель сам міг стати жертвою монарха. Прикладів такого розвитку подій відомо достатньо. Так, варто було тільки Константинопольському архієпископу Іоанну Златоусту дорікнути двору за розкіш і порочне життя, як невдовзі він опинився у засланні, а потім був до смерті виснажений дорогою до нового місця ув’язнення, куди так і не дістався.

Або візьмемо святителя Каліника, який посідав усе той самий Константинопольський престол, але через три століття — за імператора Юстиніана II. Патріарх не дав благословення на руйнування храму, на місці якого у подальшому мало розгорнутися будівництво палацових покоїв василевса. В результаті Калінику викололи очі, відрізали ніс і язик, а потім замурували страждальця у стіні. Амвросій Медіоланський чудово розумів, на який крок іде і що за цим може статися, і він зробив свій вибір.

ГЕРОЇ СВОГО ЧАСУ

Амвросій і Феодосій були ровесниками. Різниця у віці складала між ними всього шість років. Приблизно в один час вони пішли і в інший світ. Феодосій помер у січні 395 р. від водянки. Амвросій через два роки — у квітні 397 р. у Велику Суботу — за один день до святкування Великодня. Феодосій за походженням був іспанцем, пізнавав життя не тільки сидячи за партою, а й верхи на бойовому коні, беручи участь у військових походах свого батька — начальника імперської кінноти. Амвросій був сином не менш іменитого батька. Як припускають, батько майбутнього світильника Церкви обіймав посаду намісника провінції Галлія (територія сучасної Франції). У роду святителя були і мученики за Христа (двоюрідна сестра Сотерія). У той час коли Феодосій громив варварів на Балканах, будучи командуючим військами провінції Ілірік, Амвросій до 30 років здобував освіту в Римі, навчаючись наук у найкращих учителів. У 373 р. Амвросій став префектом Північної Італії з центром у Медіолані. Наступного року жителі міста опинилися перед проблемою вибору нового єпископа. Оскільки в Медіолані домінували дві партії (православні та прихильники єресі Арія) і ніхто не хотів поступатися, то як компроміс запропонували обійняти єпископську кафедру префекту. Такий хід розвитку подій застав Амвросія зненацька, і він відмовився.

Однак у процес втрутився імператор Валентиніан I, який підтримав вибір медіоланців. На той час Амвросій навіть не був хрещений. 30 листопада 374 р. він тричі занурився у купіль в ім’я Пресвятої Трійці. А вже 7 грудня прийняв архієрейський сан, пройшовши, таким чином, за сім днів усі щаблі церковної ієрархії — випадок унікальний для історії. Відразу ж після обрання Медіоланський єпископ пожертвував Церкві всі свої величезні багатства. Святитель був стриманий у всьому, вів скромний спосіб життя і дотримувався обітниці безкорисливості. Через п’ять років Феодосій був обраний імператором східної частини Римської імперії, ставши співправителем імператора Граціана. Два «титани» епохи досягли піку своєї кар’єри, щоб одного дня помірятися силами своїх уявлень про принципи влаштування світу.

БОЖИЙ СУД

Трагедія у Фессалоніках була не поодиноким випадком під час правління Феодосія. Так, 387 р., після народного обурення в Антіохії на Оронті (найбільшому місті Сирійського регіону), коли розлючений натовп просто розніс на шматки статуї імператора, що розцінювалося як один із найсерйозніших злочинів, — у мегаполіс прибула каральна експедиція. У той час Іоанн Златоуст уже прославився як талановитий проповідник. І ось якою була реакція вчителя Церкви на ті події: «Колись наше місто образило імператора, і імператор наказав знищити його все дощенту, і чоловіків і дітей, і житла. Так царі гніваються! Вони користуються владою як хочуть! Таке-то зло влада».

На відміну від Златоуста, який перебував у далекій Антіохії і мав тоді ще сан священика, у Амвросія з’явилася можливість особисто висловити свою реакцію на різанину у Фессалоніках. Це місто Феодосій добре знав. Перші два роки правління він прожив там зі своїм двором, намагаючись залатати проломи у прорваних готами східних кордонах імперії. Там же з Феодосієм сталося і чудо зцілення від невиліковної хвороби, після того він і прийняв Таїнство Хрещення від рук православного єпископа.

У 390 р., перед самим початком міських скачок, командуючий військами в провінції Ілірік на ім’я Ботерих (німець за походженням) раптом заарештував популярного в народі візника через побутову провину. На благання городян Ботерих ніяк не відреагував і поплатився за це життям. Після цього в місто увійшли каральні війська. Тоді загинуло від семи до 15 тисяч осіб — 1/10 населення всього міста! П’ятнадцять тисяч безсмертних душ, які ще могли б жити, звершувати добрі справи й готуватися до зустрічі із Христом кожна у свій час. І ось з волі однієї людини їх не стало. Єпископ міста Медіолана був готовий швидше доповнити їхню кількістю, ніж проігнорувати цю криваву бійню, зробивши вигляд, що нічого не сталося. Феодосій був зупинений на паперті храму і скорився. Він зняв із себе символи імператорської влади, провів вісім місяців у покаянні й на свято Різдва Христового був допущений до Причастя. При цьому святитель Амвросій домігся того, щоб Феодосій видав закон, згідно з яким затвердження смертних вироків відкладалося на 30 днів після їхнього винесення.

Після подій, що відбулися, правитель продовжив своє перебування в Медіолані. За цей час він розправився з усіма незаконними претендентами на владу й увійшов в історію як останній імператор єдиної Римської імперії. Після нього країна остаточно розділилася на дві частини: західну і східну. У 395 р. святитель Амвросій помолився над спочилим Феодосієм, після чого тіло забальзамували й відправили до Константинополя, куди імператор не встиг добратися. А через два роки і сам єпископ віддав свою душу Господу, Якому так старанно служив.

Шанування Амвросія як святого почалося майже відразу після його кончини. У пам’яті нащадків він залишився як автор гімну «Тебе, Бога, хвалимо…», реформатор церковного співу (ввів антифонний спів при богослужінні), засновник у Медіолані чоловічого монастиря і двох храмів, у одному з яких тепер відкриті для поклоніння нетлінні мощі небесного покровителя Мілана. Імператор Феодосій також був прославлений Церквою у лику святих, а за свої заслуги у справі викорінення язичництва названий Великим.

Є вузький шлях і широкий. Можна йти по життю, милуючись широкими горизонтами свого рівного, як водна гладінь, шляху, а можна дертися вгору, протискуючись через терни. Свій варіант проходження кожен вибирає сам. Щоб зупинити прояв зла, не обов’язково чекати його виклику в глобальному масштабі. Для цього не обов’язково бути єпископом і чудотворцем і чекати, коли у двері твого храму постукає імператор. Кожна людина — це всесвіт. Сидячи на кафедрі свого серця, можливо, достатньо буде подбати про те, щоб зробити його зоною відчуження зла, і тоді у світу з’явиться ще один шанс на те, аби стати добрішим і кращим.

Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.