АГНИЦЯ ХРИСТОВА. Свята великомучениця Марина (день пам’яті — 30 липня за н. ст.)

Антіохія Пісідійська. На початку IV ст. це було одне з найбільших міст на південному заході Малої Азії. Під час правління імператора Діоклетіана околицями того міста якось проїжджав єпарх (правитель) Пісідійської області на ім’я Олімврій. Йому зустрілася 15-річна дівчина, яка пасла овець. Пастушка була настільки гарна собою, що Олімврій одразу ж запропонував їй стати його дружиною.

З’ясувавши, що звуть її Марина, і що мати її давно померла, а батько три роки тому відрікся від неї, бо вона визнавала Іісуса Христа Богом, правитель узяв дівчину із собою. Не залишаючи своїх намірів, він вирішив спочатку добитися від неї визнання лояльності відносно державної язичницької релігії, без чого їхній шлюб був би неможливий. З цією метою він поселив Марину в однієї знатної жінки, розраховуючи, що та зможе вплинути на її світогляд. Але минув час, а очікуваного результату так і не було досягнуто.

Незважаючи на те що дівчина була ще зовсім молода, вона категорично відмовилася приносити жертви ідолам. Тоді Олімврій надав справі розголосу й почав судовий розгляд. Після публічної відмови вклонитися язичницьким божкам, Марина була кинута до темниці. Розгніваний правитель наказав жорстоко побити сповідницю. Потім її прибили цвяхами до дощок і стали терзати тіло мучениці тризубами. Не витримавши виду нелюдських мук, Олімврій закрив своє обличчя руками. Після тортур дівчину знов кинули до темниці. Вночі праведниця втішилася Небесним відвідуванням, а її рани були зцілені.
Наступного дня, побачивши Марину абсолютно здоровою, правитель продовжив тортури з новою силою. Тепер праведницю прив’язали до дерева і стали обпалювати вогнем. Ледве жива, свята молилася: «Господи, Ти сподобив мене за Ім’я Твоє пройти через вогонь, сподоби мене пройти і через воду святого Хрещення». Згадування сповідницею «води» наштовхнуло Олімврія на думку стратити її у великій бочці з водою. Марина стала просити Господа, щоб наступне випробування послужило для неї святим Хрещенням. 
Коли понівечене тортурами тіло дівчини занурювали у воду, раптом засяяло світло, з неба опустилася білосніжна голубка, в дзьобі якої був золотий вінець. Цієї миті пута, що сковували мученицю, розпалися самі по собі, й свята абсолютно здоровою вийшла з купелі, славлячи Святу Трійцю — Отця, Сина і Святого Духа. На тілі Марини не залишилось ані сліду від щойно перенесених мук. Цього разу свідками чуда стали не тільки кати, але й багато народу. Вражені побаченим, люди почали славословити Істинного Бога. 
Це розгнівало правителя, й тисячі вчорашніх язичників були усічені мечами за сповідання Христа Господом. Була обезголовлена й великомучениця Марина. Тривалий час мощі сповідниці, найшвидше, зберігалися у Константинополі в монастирі Пантепонта. Після взяття міста хрестоносцями у 1204 р., святиню перенесли до Італії. Чесна рука великомучениці Марини нині зберігається у Ватопедському монастирі Святої Гори Афон.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.