А ВІН, БЕНТЕЖНИЙ, ПРОСИТЬ БУРІ… Світло і темінь миколи Лєскова

16 лютого виповнилося 180 років від дня народження Миколи Лєскова. Тепер він — визнаний класик, ім’я якого згадується в одному ряду з Львом Толстим, Федором Достоєвським, Михайлом Салтиковим-Щедріним та іншими великими письменниками. Він — один з найважливіших представників літературного процесу Росії другої половини ХІХ ст. Важко уявити, що це був один з найскандальніших і найсуперечливіших літераторів свого часу.
Причому виявляв обурення та уїдливість він не стільки через чітку політичну, чи навіть моральну позицію, — а через свій характер. Інакше кажучи, він був вітрилом, яке весь час шукало бурі, сподіваючись знайти і не знаходячи в ній спокою.

КОРІННЯ
Неспокійну вдачу Микола Лєсков успадкував від батька. Семен Дмитрович Лєсков був сином, онуком та правнуком священиків села Ліски Орловської губернії, але сам він, закінчивши семінарію, відмовився приймати сан. Цим він так засмутив батька, що той вигнав сина з дому, і Семен, змінивши кілька робіт, — від учителя поміщицьких дітей до службовця міністерства фінансів, — вступив на службу до Орловської кримінальної палати. Він виявився чудовим слідчим у кримінальних справах, але водночас Семен Лєсков прославився вкрай принциповим характером, що й привело його до конфлікту з губернатором та необхідності залишити службу. Сім’я була змушена переїхати на маленький хутір Панін. Семен намагався займатися перекладами, але нудьгував, поступово занепадав духом і незабаром помер від холери.
Сім’я, в якій було семеро дітей, зводила кінці з кінцями лише завдяки матері — жінці дуже твердого та наполегливого характеру. Аристократка по крові, але безприданниця, Марія Петрівна Алферьєва свого часу була ученицею Семена Лєскова, а в 16 років вийшла за нього заміж. З двох її сестер одна одружилася з впливовим поміщиком, і саме в його домі майбутній письменник отримував початкову освіту до восьми років. Друга сестра була дружиною керуючого сусідніми маєтками англійця, якому Микола був зобов’язаний прекрасним знанням англійської культури.
Старший син Семена та Марії Лєскових Микола дивним чином втілив у собі, здавалося б, суперечливі риси обох батьків — життєву непрактичність і непосидючість батька та жорстку волю та владність матері.
УНІВЕРСИТЕТИ
Займатися вихованням норовливого хлопчика у батьків не було часу, і він ріс, маючи повну волю, практично залишеним без нагляду. Пізніше саме дитячим рокам письменник завдячував прекрасним знанням народного життя. Труднощі виникли, коли хлопчика відправили вчитися в Орловську гімназію. За п’ять років Микола повністю закінчив тільки два класи і залишив гімназію з посвідченням, яке не дозволяло в подальшому навчатися в ліцеї чи університеті. Пізніше він не раз буде шкодувати про тодішню легковажність — відсутність дипломів згодом завдала Лєскову багатьох прикростей. Але в 16 років він, сповнений сил, поступає на службу чиновником тієї ж кримінальної палати, де працював його батько. Через два роки, на його власне прохання, Миколу переводять на службу до Києва. Десять років у Києві — бурхливий період життя Лєскова. Оселившись у свого дядька по матері, він почав працювати в казенній палаті. Через сім років звільнився і працював у компанії чоловіка своєї тітки — англійця Скотта. Потім Микола одружився з Ольгою Смирновою — дочкою багатого київського домо­власника. Запальне та надто емоційне подружжя дедалі менше ладнало між собою, з часом у Ольги почали виявлятися ознаки психічного захворювання і останні 30 років життя вона провела в будинку для божевільних.
Київ був університетом для Миколи, його “життєвою школою”. Крім інтелектуального спілкування, вивчення мов, відвідання лекцій вільним слухачем, Лєсков досліджує віру і релігію в різноманітних проявах — від захоплення іконописом до участі у релігійно-філософському студентському гуртку. Можливо, сам Київ, його святині, мали вплив на майбутнього письменника: “Києво-Печерська вершина — це руська сходинка на небо. Тут, біля підніжжя цих гір, прокопаних давньоруськими християнськими подвижниками, кожна людина, як біля підніжжя Сіону, стає хоча б на хвилину віруючою…” Втім, усе це він напише пізніше, також у Києві.
Микола лише пробує свої сили, але не в літературі, а в публіцистиці. Друкується у виданнях “Сучасна медицина” та “Покажчик економічний”. Навіть його ранні статті написані добротною соковитою мовою. Втім, публіцистом Микола був в’їдливим, що і спричинило конфлікт на службі та звільнення.
ПЕРШИЙ РОМАН
До 30-ти років, багато в чому повторюючи долю батька, після звільнення Микола Лєсков вирішує різко змінити сферу діяльності: стає літератором і переїжджає до Петербурга. Спочатку пише статті, потім пробує себе в художніх нарисах, далі — береться за оповідання. Втім, основну популярність у той час йому приносили саме статті в “Північній бджолі”. Захоплений бурхливим суспільним життям того періоду, Лєсков висловлював свою точку зору, зачіпаючи за живе навіть друзів і наживаючи недругів.
Після однієї особливо гострої статті Лєсков змушений був терміново виїхати у тривале відрядження в далекі області імперії. Положення Миколи в Петербурзі було майже нестерпним, так що рішення замовкнути на якийсь час здавалося розумним. Але вже через рік письменник повертається і під псевдонімом Стебницький починає публікувати свій перший великий роман “Нікуди” — сатиричне зображення нігілістичної комуни, якій протиставляються працьовитість та сімейні цінності російського народу.
Пізніше Лєсков сам визнавав, що книга написана поспішно і під впливом мстивої злості на багатьох сучасників. Прообрази героїв були більш ніж впізнавані, Микола вписав у сюжет навіть історію кохання зі своєю цивільною дружиною Катериною Бубновою. Втім, він і сам зізнавався: “Я вигадую важко і cкладно, і тому я завжди потребував живих людей… Вони мною оволодівали, і я намагався втілювати їх в оповіданнях, в основі яких теж дуже часто була реальна подія. Так написано майже все, а переважно роман «Нікуди»”.
Роман викликав гучний скандал і досить негативну реакцію суспільства. Заохочений резонансом, Лєсков робить все, щоб зміцнити і без того несхвальну репутацію, друкуючи кілька памфлетів і повістей, а пізніше роман “На ножах” — ще більш злостивий і жовчний, але найслабший в художньому плані з усього літературного доробку письменника.
ПРАВЕДНИКИ
На тлі тенденційних, хоч і щирих у своїй різкості романів малопомітно для широкої публіки пройшла публікація повістей, згодом визнаних одними з найкращих творів письменника: “Леді Макбет Мценського повіту” і “Воїтельниця”. Інтерес Лєскова до життєвих перипетій та драм простих людей ніколи не слабшав, хоча нерідко затьмарювався пристрастю до викриття. Але в 1870-ті роки цей інтерес переріс в основну лінію творчості, посилюючись відновленою увагою письменника до питань віри та духовності.
Одного й того ж року з’являються у пресі різдвяне оповідання “Затаврований ангел” (про чудо, що привело розкольницьку громаду до єднання з Православ’ям), повість “Зачарований мандрівник” (мозаїчне оповідання у дусі народного сказання) і роман “Соборяни”. Останній ще містить у собі відгомін публіцистичної боротьби письменника, але в ньому вже з’являються перші типи майбутньої галереї лєсковських “праведників”. Оповідання і роман зустріла прихильно не тільки публіка, а й літературна еліта Петербурга. Повість просто не зрозуміли. Але всі три були талановитими спробами відтворити і відродити древній народний епос, саму старовинну духовність у житті людей.
Продовжуючи працювати в цьому руслі, Лєсков незабаром приходить до створення цілого циклу під загальною назвою “Праведники” — галерея портретів людей, незначних з суспільної точки зору, але сповнених істинної доброти, совісності, мужності в боротьбі зі злом. Поряд з оповіданнями про сучасних “праведників”, Лєсков створює ряд творів про праведників раннього християнства, спираючись на сюжети “Прологу”.
СКЕПТИЦИЗМ
Світла печаль, трагізм і героїзм звичайного людського життя, за всієї невичерпності тематики, не могли надовго заволодіти всією увагою пристрасного і неспокійного письменника. Вже в 1880-ті роки, навіть у оповіданнях про “праведників”, наростає чергова сатирично-викривальна тенденція. Але цього разу предметом її, разом з чиновниками і сильними світу цього, стає духовенство Російської імперії. У саркастичному і публіцистичному запалі погано розрізняючи напівтони, нерідко ділячи світ на чорне та біле, Лєсков у своїх пізніх творах приходить до цього антиклерикального пафосу і навіть єресі.
Частково на подібних настроях позначався вплив Льва Толстого, але в першу чергу відігравала роль нова хвиля внутрішнього неспокою та гіркоти письменника разом із зовнішньою невлаштованістю (гучним звільненням закінчилася остання державна служба, розпався його багаторічний цивільний шлюб, все господарство непрактичного Лєскова, по суті, трималося на маленькому синові Андрієві). Після низки скандалів через антицерковні твори та політичну сатиру, Лєскова практично перестають друкувати. Він виявився однаково чужим і для “консерваторів”, і для “лібералів”. Останні романи і повісті Миколи Семеновича, при явній художній досконалості, сповнені похмурого гумору, безвиході та скептицизму.
ПРОХАННЯ
Бурхливе, складне, неоднозначне завдяки особистісним якостям життя письменника призвело його до хвороби — важкої форми стенокардії (тоді її називали “грудною жабою”). За два роки до смерті він писав Льву Толстому: “На дух мій хвороба мала добрий вплив — я побачив ще всю темінь і з жахом помітив, як багато я займався охайністю інших людей, замість того щоб на себе дивитися суворіше”.
Помер Микола Лєсков 5 березня 1895 р. Після його смерті знайшли запечатаний конверт з листом під заголовком “Моє посмертне прохання”. Крім вказівок про похорони там є рядки: “Я знаю, що в мені було багато поганого і що я ніяких похвал ні жалю не заслуговую. Хто хоче мене осуджувати, той повинен знати, що я сам себе осуджував”. А останній, 12-й, пункт говорить: “Прошу пробачення у всіх, кого я образив, засмутив чи кому був неприємний”. Як часто бувало в житті письменника, найважливіше легше було написати, ніж сказати особисто.
Катерина Усачова

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.